Історія
Центральний фасад церкви Святого Миколая Бучача
Землі, міста, замки, високі посади, гучні перемоги… могутність і вплив магнатської родини Потоцьких та її внесок у розвиток західноукраїнських земель важко переоцінити. Протягом сотень років за помахом руки її представників на світ обласкані благоволінням народжувалися або обділені увагою скидалися в пучину забуття цілі міста і селища. З тисяч їх, дарованих польською короною за особливі заслуги перед батьківщиною, лише одиницям пощастило потрапити в число обраних, на яких падав золотий потік милості їх власників. Бучачу пощастило…
Обраний в якості однієї з офіційних резиденцій сім’ї герба “Пилява” Стефаном Потоцьким (1568 – 1631) місто в найкоротший термін отримало не тільки перебудовану за останнім словом фортифікації кам’яну фортецю як заставу і підтвердження високого статусу та привілеї на проведення ярмарків в якості основи подальшого торговельно-економічного розвитку, але і нові сакральні споруди для підтримки духовності громади.
Так, не дивлячись на приналежність до кальвіністської, а пізніше католицької конфесії, під впливом православної дружини Марії Амалії Могилянки (1591 – 1647) з роду молдавських господарів, яка до того ж доводилася двоюрідною сестрою митрополита Київського, Галицького і Всієї Русі Петра (1597 – 1647), першим кам’яним храмом Бучацької землі стала побудована в 1610-му Миколаївська церква.
Південна конха-апсида церкви Святого Миколая в Бучачі
Матеріальним знаком особливого благовоління і фундаціонної підтримки як будівництва, так і подальшого утримання православного оплоту віри сім’єю власників став шлюбний здвоєний родовий герб “Могила” – “Пилява” над його дверима, що подарувало храму статус “міського” в офіційних документах того часу.
Півтора століття виконуючи крім релігійної, ще й оборонну (що зумовлює наявність глухої оперізувальної стіни) функцію, церква святого Миколая практично перебувала в первозданному вигляді. Нова віха в її долі була відкрита з переходом бучацьких земель у власність Миколи Василя Потоцького (1712 – 1782), який обрав місто в якості свого останнього світського притулку – в 1743 році тут з’являється новий високий різьблений іконостас у стилі бароко, розписаний відомим майстром жолкевської школи іконопису Василем Петрановичем ( – 1759).
Розташований на березі струмка, що впадає в Стрипу, храм неодноразово страждав від затоплення. Найбільш сильні руйнування з них заподіяли паводки 1780 і 1855 років, коли був значно підтоплений фундамент будівлі, а кам’яна огорожа і зовсім місцями знесена нестримною силою стихії.
Декоративний аттик Миколаївської церкви
У другій половині ХIX століття Миколаївський комплекс доповнила побудована в співзвучному стилі оборонної архітектури, що сходить своїм корінням до візантійських джерел, квадратна дзвіниця, яка замкнула периметр в західному куті. Тоді ж (1862 рік) перед центральним входом з’явився дерев’яний притвор-бабинець, який з’єднав саму будівля з оборонною стіною.
Справно перебуваючи на на сторожі інтересів греко-католицької громади Бучача в період між двома світовими війнами ХХ сторіччя, коли галицькі землі після півторасторічного перебування в австрійському, а потім австро-угорському підданстві, повернулися під протекторат Польщі, храм знайшов новий голос – дзвони, виконані за спеціальним замовленням (1920-ті роки).
Ставши швидше винятком, після Другої світової в атеїстичній радянській державі Миколаївська церква не була закрита. Її лише насильно в 1947-му перехрестили у православ’я, прорахувавши це меншим із двох зол.
Ось і зараз лампадка віри непогасно освітлює шлях добра і віри, переживши чотириста років війн, заколотів, набігів, щоб протистояти і в третьому тисячолітті всім порокам цього суєтного світу, втілюючи у собі промінь надії в серця стражденних під прапором Українського православ’я.
Архітектура
Південно-західний фасад і дзвіниця Миколаївської церкви Бучача
Про бойове минуле першої бучацької однонавової кам’яної святині виконаної за канонами візантійського зодчества нині нагадують потужні оборонні стіни, вікна бойнічной конфігурації, що розширюються назовні, і позбавлений декоративних прикрас суворий зовнішній контур.
Миколаївська церква повністю відповідає канонам конхового планування сакральних споруд: завершення двох бічних примикають до нефу під напівциркульним склепінням на розпалубках напівкруглих конх-апсид; п’ятигранна витягнута вівтарна частина із зімкненим завершенням; прямокутний притвор з хрестовим склепінням, над яким раніше височіла вежа.
Внутрішній інтер’єр храму глибинно розкритий за допомогою подовженого периметра в 25м при невеликій висоті будівлі, весь обсяг якого заповнений настінним розписом на біблійні теми з гідним завершенням у вигляді барочного іконостасу.
Двоярусна дзвіниця, що замикає західний периметр оборонного контуру стіни, являє собою каркасну конструкцію обшиту на першому ярусі кам’яною кладкою, а на другому – бляхою з оперізувальною лінією стилізованих віконець-бійниць під чотирисхилим дахом.
Пам’ятки
Центральний вхід бучацької Миколаївської церкви
З храмових реліквій слід відмітити:
- центральне місце займає, звичайно ж, нині двох’ярусний (третій ярус був втрачений в радянський час) іконостас 1743 року, виконаний майстерною рукою Петрановича і прибраним в багатий різьбленням позолочений оклад;
- дві ікони Богородиці: XVIII століття на дерев’яній основі маслом з використанням техніки золочення і тиснення та Запрестольну виконану К. Вольським на полотні в 1893 році, які були реставровані з частковим перемальовуванням в 1990 році;
- дві дарохранительниці унікального різьблення по дереву XVIII століття, в оформленні яких використано масло і позолота (одна з них покрита тонкою фольгою, що є рідкісним прикладом тонкої роботи старих майстрів);
- інші сакральні речі XVIII – XIX століть серед яких амавон центральної стіни північного нефа, Євангеліє в карбованому оздобленні Почаївської друкарні, дар Катерини Крижановської – дві статуї ангелів, що перекочували з Покровської церкви, кілька відреставрованих ікон і п’ять чаш.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м Бучач, вул. Святого Миколая, 8.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е85 (М19) (Чернівці – Тернопіль – Дубно – Луцьк – Ковель – Корбін) до повороту на трасу Р25 (Дружба – Бучач – Тисмениця – Івано-Франківськ), яка по місту проходить по вулиці, що змінює назву на Генерала Шухевича – Галицька – Степана Бандери. В її центральній частині бере свій початок вулиця святого Миколая з однойменною храмом.
Громадським транспортом до автовокзалу Бучача, а потім пішки 20 хвилин по вул. Галицькій, а потім Святого Миколая до церкви.