Історія
Західний фасад костелу Різдва Пресвятої Богородиці
Фарний костел на одній з вуличок, що променями розбігаються від адміністративного серця Бережан на Ринковій площі, з’явився на світ за велінням серця дідича міста Адама Ієроніма Сенявського (1576 – 1616). Саме він виступив його фундатором в 1600 році, хоча до передчасної кончини меценат так і не побачив вінця свого творіння.
Крім зберігача духовної сутності бережанської пастви, як це часто бувало в смутні часи Середньовіччя, на нову храмову споруду була покладена фортифікаційна місія по захисту південно-західних міських рубежів. З причини цього проект Павла Римлянина (- 1618) передбачав не тільки войовничий вигляд самого костелу, а й потужну оборонну стіну з дозорними вежами по його периметру.
Богоугодну справу зведення святині продовжила дружина Адама Ієроніма – Катажина (1576 – 1647) з багатого роду Костка, яка прийняла на себе обов’язки підтримки великих володінь роду Сенявських. Через два десятиліття після початку будівництва храм в ренесансному стилі був завершений, але його освячення відбулося лише в останній день літа року 1625-го від Різдва Христового. Ім’я нового оплоту католицької віри дано на честь Різдва Пресвятої Діви Марії.
Портал центрального входу бережанського костелу
Черговий виток польсько-турецького протистояння 1672 – 1676 років приніс західноукраїнським землям турецьку окупацію, а парафіяльному костелу в Бережанах – запустіння і часткове руйнування.
Так що новий етап післявоєнного існування для храму почався в 1679 році з реконструкції, яка була покликана не тільки повернути його в ряд діючих, а й кілька осучаснила його зовнішній екстер’єр легким нальотом готики. Роботи успішно були завершені шістьма роками пізніше, і двері Будинку Божого знову відчинилися перед вірянами.
До цих пір, не дивлячись на минулі століття, не стерлися з пам’яті місцевих жителів урочистість і гіркота похоронної процесії і церковного відспівування останнього представника чоловічої лінії роду-благодійника Сенявських, яким місто було зобов’язаний самим своїм існуванням, – Адама Миколи (1666 – 1726).
Пройде без малого півстоліття з моменту архітектурних інновацій, і кордон значно збільшеного міста відсунеться далеко від історичного центру, а католицька святиня, залишаючись одним з опорних пунктів, втратить своє першорядне оборонне значення, що не забариться позначитися на її зовнішності – одна з дозорних веж у 1741-ому буде перебудована в дзвіницю, друга ж і зовсім – розібрана.
Наслідки руйнівного пожежі 1811 року, в ході якої були пошкоджені не тільки внутрішні інтер’єри, а й покрівля костелу, усувалися за сприяння та активної фінансової підтримки власниці бережанських земель відомого польського меценату прямого нащадку роду Сенявських Ізабелли Любомирської (1733 – 1816).
Фарний костел в Бережанах
Однак, відновленням справа не закінчилася, і в XIX столітті біля храму в серці міської забудови з’являються різновеликі прибудови до нефу, що змінили його зовнішній вигляд, а бічні капели розділені на два яруси, кілька перерозподіливши внутрішні акценти на користь вівтарної частини.
Початок ХХ століття і Перша світова війна принесли католицькому оплоту віри нові руйнування (найбільш запеклі бої з російськими військами точилися в Бережанах 2 – 4 вересня 1916 року), усунення яких лягло на плечі останнього приватного власника міста – Якуба Ксаверія Олександра Потоцького (1863 – 1934). Оновлену святиню освятили на честь святих Петра і Павла на початку 1930-х.
В міжвоєнний період ХХ століття вдруге за історію свого існування фарний костел виконав сумну місію, ставши місцем земного спочинку останнього з бережанської гілки Потоцьких – 29 вересня 1934 року в його крипті був похований Якуб Ксаверій.
Нова світова війна, і нові рани від її снарядів… Але нищівний удар завдала святині окупаційна радянська влада в мирний час, розпорядившись її закрити, а її приміщення після ремонту пристосувати під склад (пізніше – під зал спортивної школи).
Південний фасад парафіяльного костелу Бережан
Алі попри все, перші промені сонця надії таки з’явились на стінах забутого храму з набуттям в 1991 році Україною державної незалежності супроводжуване зняттям всіх обмежень на релігійну діяльність. Так вже в 1996-му пам’ятник історії був повернутий римо-католицькій громаді міста з тим щоб в лічені роки відновити своє втрачену гідність і велич в якості парафіяльного Петропавлівського костелу.
Архітектура
Єднаючий в собі елементи ренесансу і готичні мотиви розташований але невисокому пагорбі площі святого папи Іоанна Павла II головний католицький храм Бережан нині являє собою хрестоподібну з різнооб’ємними прибудовами споруду, що складається з витягнутого нефа (35м х15м) з полігональною апсидою і двох полігональних ж бічних капел, розділених на два яруси під нервюрними склепіннями (перший ярус південної – кесоновані сегментовані, а північного – плоскі).
З внутрішнього оздоблення костелу варті уваги повторююча оформлення віконних прорізів потопаюча в розетках і іоніках висока стрільчаста арка пресвітера, яка спирається на різьблені напівколони композитного ордера, гармонійно доповнення у вигляді хрестового оформлення склепінь і плавний перехід напівциркульного з глибокими стрілчастими розпалубками завершення хорів у зімкнені стрілчасті – апсиди.
Дзвіниця фарного костелу
Аскетичність зовнішнього декору кілька компенсують безфронтонний доричний портик центрального входу, завершений люнеттою з пам’ятними символами його історії, величезне глибоке вікно-“троянда” головного фасаду, поле пам’ятної таблички і фіали трикутного фронтону і спрямована в височінь прикрашена вигадливою сигнатуркою над средохрестям готична покрівля.
В зберіжений комплекс так само входить північно-східна вежа оборонного периметра, що з’являється нині у вигляді дзвіниці. Складена з пісковика вона являє собою квадратний двох’ярусний периметр під шатровим дахом. Її відмітними особливостями є високо підняті над рівнем землі арочні вікна другого ярусу і глуха гладь (за винятком маленької дверцяти зі східного боку) стін – першого, а декором служать кутові пілястри і лобовий карниз складного профілю.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Тернопільська обл., м. Бережани, вул. Братів Лепких, 1.
Посилання
- Геральдика. Герб Потоцьких Пилява
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (Р05) (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпропетровськ – Донецьк) (по місту – вул. Тернопільська). Потім повернути на вул. Вірменську, на перетині якої з вул. Братів Лепких розташований фарний костел.
Громадським транспортом на маршрутних таксі або залізничним транспортом зі Львова / Тернополя до Бережан. Від станції прямувати по вулицях Привокзальній – Тернопільській – Вірменської до перехрестя з вул. Лепких, де знаходиться храм.