Неординарний літературний талант родом з Одеси, якому були зобов’язані своїм народженням Беня Крик і Кирило Лютов, був арештований 16 травня 1939 року. Не допомогла і дружба з високопосадовими чиновниками молодої країни рад, а, можливо, це і стало першопричиною (роком раніше був розстріляний головний чекіст СРСР і давній товариш Ісаак Бабеля – Генріх Ягода). Головним аспектом його арешту називається улюблена тактика правонаступниці царської охранки з відвернення уваги народних мас від внутрішніх проблем за допомогою показових судилищ над інакодумцями.
Перший слідчий, який не мав на руках інших доказів крім доносу одного з сексотів (секретних інформаторів НКВС), практично не дав справі хід. Але державна каральна машина за найвищим розпорядженням вже була запущена, і 10 вересня того ж року справу передають більш розторопному слідчому Акопову, який за допомогою відомих “методів дізнання” (простіше кажучи силового вибивання визнання), в лічені місяці фабрикує справу №419 за трьома звинувачувальними пунктами: участь у контрреволюційній троцькістській організації, шпигунська діяльність на користь французької та австрійської розвідок і підготовка терористичних актів проти керівників парії та уряду.
Три заяви Бабеля в Прокуратуру Союзу про відмову від отриманих під тиском показань і наклепів на своїх співтоваришів по цеху (письменників Еренбурга, Коновалова, Фейеровіч, Тумермана, Бродської і журналістів – Крігер, Бермонта, Тесс) залишилися без відповіді, як і звернення перед судовим засіданні 25 січня з проханням викликати свідків захисту і дати можливість ознайомиться зі справою. І хоча гучний процес не відбувся, незручного свідка згідно акту від 27 січня 1940 розстріляли разом іншими сімнадцятьма засудженими Бутирської в’язниці. Однак, дружина письменника Антоніна Пирожкова отримала офіційне повідомлення з Військової колегії Верховного суду про смерть Ісаак Еммануїлович 17 березня 1941 року від серцевого нападу.
А далі історія переходить у категорію домислів. Так до Антоніни Миколаївни дійшли чутки, про те що письменник К. (як вона називає його у своїй книзі “Спогади про Бабеля”) поділився з Євгеном Риссом обставинами смерті автора “Одеських оповідань” десь в колонії під Канськом Красноярської області.
При особистій зустрічі Антоніни Пирожкової і К., що відбулася вже після реабілітації Бабеля в 1955 році у тиші Тверського бульвару навпроти будинку Герцина, письменник повідав, що, будучи сином начальника того самого табору під Канськом, він посилав Ісааку Еммануїловичу папір для записів, так як умови його утримання не були суворими і він мав змогу писати. Смерть же прийшла до літературного батька Мішки Япончика на лавочці під самотнім деревом, де він любив сидіти закутавшись в темно-зелений брезентовий плащ спеціально пошитий для нього ув’язненими.
Однак, на зустрічі з Риссом Антоніна Миколаївна почула дещо іншу версію оповідання К.: так він був сином начальника Канськой колонії, так він присилав папір, але… далі сюжет оповідання змінюється і обростає новими яскравими штрихами: Бабель-де жив не в бараку, а в окремій кімнаті-камері поряд з квартирою начальника, у них навіть був загальний балкон, яким письменник часто заходив у гості, де мати К. годувала його пирогами, а помер він на чорному клейончастому дивані у себе від розриву серця.
Беручи до уваги секретну інструкцію НКВС про перенесення офіційної дати смерті в’язнів ближче до початку бойових дій Другої світової на території Союзу з видачею її за природні причини та офіційний акт про страту датований 27 січня 1940 року з одного боку і два таких різних розповіді К. та офіційне повідомлення радянської Феміди вдові з іншого, обставини загибелі Ісаака Емануіловіча назавжди залишать питання. Швидше за все, К. в силу літературного складу характеру попросту вирішив скористатися тінню слави цієї гучної справи, хоча хтозна…