Лувр марнів перед пишнотою його двору в Лубнах і фрейліни французької королеви готові були на все задля отримання роботи при його особі… Для його скарбниці знадобився цілий тунель, а монахи-бенедиктинці готові були життя віддати за свого благодійника… Номер один в чорному списку двох непримиренних ворогів (польського короля і Богдана Хмельницького), що, за чутками, і стало причиною його передчасної кончини.
Одіозна фігурам Яреми Вишневецького, яка досі є однією з найбільш суперечливих в історії української землі, залишила по собі багато таємниць. Найбільшою і принаднішою з яких, мабуть, залишається доля його незліченних скарбів (його щорічний дохід перевищував шістсот тисяч злотих, палац складався з трьохсот кімнат, а вартість колекцій живопису, ювелірних виробів і скульптури обчислювалася десятками мільйонів).
Ціною сотень убитих шляхтичів, ченців і городян після взяття міста та знищення замку Вишневецького в 1648-му все п’ятнадцятитисячне козацьке військо і його ватажки обзолотилися, адже міщани двадцятитисячному Лубни були найбагатшими на території України (ця здобич лягла в основу статків деяких малоросійських дворянських родів), але головного скарбу загарбники так і не знайшли.
Довгі півтора сторіччя легенда про незліченні заховані десь в тунелі проритому за наказом Яреми ченцями від його замку до річки Сули багатства кружляла голови аматорам-одиначкам, поки крайня потреба, викликана величезними військовими витратами Першої світової, не змусила міську управу зайнятися пошуком зниклих скарбів. Для цих цілей в 1916 році зі столиці імперії навіть був виписаний професійний археолог Гнат Стеллецький.
Вишукувальні роботи тривали аж до початку Громадянської війни, яка змусила Стеллецкого перервати труди і повернутися батьківщину, але азарт погоні за таємницею вже міцно оселився в його душі. У 1922-му археолог повертається у вже радянські Лубни і знаходить той горезвісний тунель від річки до замку, правда, наповнений лише тілами місцевих жителів, які намагалися тут сховатися від військ Кривоноса в далекому 1648-му.
Подальші розкопки радянська влада під страхом страти заборонила, і що невдаха- “підземний Колумб” був змушений знову ні з чим повернутися в рідні пенати. Потім буде лист Стелецкого до Сталіна з проханням про допомогу в організації пошуків зниклих багатств Вишневецького для чого було потрібно п’ять тисяч рублів і місяць часу, а заодно археолог обіцяв знайти срібні копальні Петра Мазепи. Заклик залишився без відповіді.
З тієї пори пройшло чимало часу, але ентузіасти-археологи і нині на зорі третього тисячоліття не втрачають надії розгадати головну таємницю Яреми і знайти, нарешті, ті незліченні скарби, які відразу перетворять їх на одних з найбагатших людей України. А поки-що лубненьські пагорби не бажають віддавати те, що вони надійно зберігали більше трьох століть.