Дорогоцінна багнюка

Наприкінці ХIX століття на європейських просторах починається справжній туристичний бум. Побережні міста перетворюються на справжні центри паломництва для заможних громадян, які бажають поправити своє здоров’я за допомогою безцінних дарів природи: теплих сонячних променів, свіжого морського повітря і ніжного оксамиту піску. І хоча пристойність змушує лише крадькома ловити короткі миті єднання з природою, але бажаючих випробувати нові відчуття рік від року стає все більше. У той же час в медицині з’являється така нова течія як грязелікування. Так що Бердянськ з його унікальними природними даними виявився на гребені нової індустрії.

Міські пляжі з золотими розсипами піску і лікувально-омолоджуючі властивості його грязей незмінно вражали своїм ефектом всіх, хто випробував їх на собі. Але хто або що піднесло азовській перлині безцінні дари, які стали запорукою її благополуччя і процвітання в третьому тисячолітті, досі залишається загадкою.

Ось тільки ходить серед місцевих жителів одна легенда про ті часи, коли на землі ще не існувало міста Бердянськ, і українська національна ідея тільки-тільки піднімала голову за порогами Дніпра. Тоді в межиріччі Волги та Уралу з’явилася грізна сила як відгомін колишньої могутності Золотої Орди – Ногай Юрт.

І сила ногайців була велика, і багатств без рахунку, але знайшлася і на них управа – калмики відтискали їх все далі на південний схід, що призвело до переходу Малої Ногайської Орди під юрисдикцію Кримського ханства. Нелегко було колишньому повелителю розлучатися з владою і рідною землею, а ще більше засмучувала його втрата своїх незліченних багатств. Так що завантажив ногайский хан на один корабель все найцінніше, що у нього було, і відправився до свого володаря на уклін в пошуках кращої долі.

Однак у пустунки-долі на неправедно здобуті людським горем і сльозами скарби були свої плани… Розгнівався король морів, завирували азовські хвилі, небо розкололося навпіл, на ханське судно обрушилися ураганний вітер, палючі блискавки і нескінченні потоки дощу. Корабельні снасті рвалися одна за одною. Не витримав утлий притулок людських душ натиску стихій і перекинувся на бік неподалік Бердянської затоки, а хвилі підхопили і розсипали по дну морському незліченні багатства ординського повелителя. Судно ж назавжди поглинула чорна безодня.

Ці-то скарби щедрою рукою і віддає Азовське море всім бажаючим у вигляді золотого піску і цілющих грязей, даруючи здоров’я духу і тіла подалі від спокус мирських багатств.

10-03-2016 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.