Історія
Лазар Глоба (1743 — 1793)
На родючих берегах Дніпра в районі дислокації Запорізької Січі (середина XVI — 1775) здавна селилися зимовище (які не жили в січі і мали господарство) і відставні козаки.
Пам'ятник на могилі Лазаря Глоби Дніпропетровська
Одним з них був відставний осавул Лазар Остапович Глоба (1689 -1793), який почав освоєння в 1743 році прибережних земель в районі Монастирського острова, на що йому були підтверджені права Кодацької паланкою під час заселення в 1768 році слободи Половиці.
На своїй землі відставний герой російсько-турецької війни (1768 – 1774 рр.) за власні кошти організував сад з плодовими та декоративними деревами, який після ліквідації Запорізької Січі був закріплений за ним російською владою указом в 1778 році з застереженням «до подальших вказівок».
А після призначення Григорія Олександровича Потьомкіна (1739 – 1791) генерал – губернатором Катеринославського (Катеринослав – Дніпро до 1926 року) намісництва в 1783 році, землі над Дніпром були їм придбані у Глоби за суму в (тут дані різняться) від 500 до 3000 рублів і перетворені в Потьомкінський парк, а зараз парк ім. Т.Г. Шевченко.
Подальшу свою любов до садівництва Лазар Остапович реалізовував на своїх землях у слободі Половиці, де і був похований після своєї смерті в 1793 році, про що було встановлено меморіальний камінь.
Казенний сад (1793 — 1858)
Спадкоємці, через два роки після смерті засновника саду, продали угіддя державної Катеринославської суконній фабриці для вирощування ворсильної шишки.
Центральне озеро парку Лазаря Глоби Дніпропетровська
Проте довго перебувати в забутті саду не дозволив імператор Всеросійський Олександр І (1777 – 1825), який вирішив пристосувати цю територію під розсадник «корисних дерев» з метою безкоштовної роздачі відростків бажаючим для озеленення краю. У цей період сад отримує назву Казенного.
З 1807 сад, що займав у той час територію більше 40 га, отримує друге дихання завдяки головному садівнику Адаму Гуммелю ( – 1848), за сприяння якого на території саду був створений Особливий помологічний комітет (виведення нових сортів) садівництва. Фахівці називають Катеринославський казенний сад – одним з кращих в російській імперії.
Комітет проіснував до 1843 року при беззмінному керівнику, починаючи з 1820 року, генералі Івані Никитиче Інзові (1768 — 1845). У цей період примножується видова колекція саду, досягнувши у 1837 році 945 родів рослин, а щорічний обсяг продажів – 20 тисяч саджанців.
У 1837 році сад переходить у підпорядкування новоутвореного Міністерства державного майна, як і Полтавське училище садівництва, яке було переведено до Катеринослава у 1842 році. Нове училище отримало назву «Катеринославського училища садівництва другого розряду» з платнею в 150 рублів щорічно.
Проте зі смертю свого творця у 1848 році, Катеринославський ботанічний сад поступово занепадає, хоча училище на його базі існувало до 1858 року.
Міський і Технічний сади (1858 — 1824)
Наступний етап у житті саду починається в 1858 році при поділені його на Громадську, відкриту для відвідувань публіки, і Технічну, що здаються в оренду, частини. На Технічної частини тривала селекційна діяльності, працюють теплиці та оранжереї, організовується школа садівництва та городництва.
Центральний вхід в парк
Поступово частина земель саду переходять у приватну власність по мірі наближення кордонів міста, на яких споруджуються крім житлових будинків культові споруди – католицький костел і лютеранська кірха.
До 100 – річчя Катеринослава в 1887 році в Міському саду над могилою засновника з’являється стовп з висіченим пам’ятним написом, а через шістнадцять років могила була огороджена від основної території саду і увінчана хрестом.
Новим придбанням саду в 1904 році став дерев’яний літній театр, який проіснував без малого півстоліття.
Бурхливий початок ХХ століття не оминув головний парк міста – на його алеях у 1905 році проводилися антиурядові мітинги і демонстрації.
Світлою плямою в історії саду стала «Південно – російська обласна промислова, сільськогосподарська і кустарна виставка», що проводиться з липня по вересень 1910 року, яка показала реальний рівень науково-технічного прогресу у всіх галузях господарства Російської імперії перед Першою світовою війною (1914 — 1918). Виставка складалася з окремих павільйонів, останній з яких дожив аж до 80-х років, переживши потрясіння двох воєн і революції 1917 року.
Парк культури і відпочинку (1924 — 1939)
Після закінчення Громадянської війни (1917 – 1923) і остаточного встановлення радянської влади, Міську та Технічну частині саду знову з’єднують, реконструюють, а оновлений сад отримує назву «Парку культури і відпочинку».
Дитяча залізниця парку Лазаря Глоби у Дніпропетровську
Новим придбанням, тепер вже парку, в 1936 році стає дитяча залізниця довжиною 2 км, що оминає всю територію парку і має дві станції і тунель.
На початку 30-х років ХХ століття парк отримує нове ім’я – ім. Менделя Марковича Хатаєвича (1893 – 1937) – ватажка місцевих комуністів. Однак у 1939 році, після визнання його «ворогом народу», назва була змінена на «ім. Валерія Павловича Чкалова» (1904 – 1938) – легендарного льотчика — випробувача.
Парк ім. Чкалова (1939 — 1991)
Друга світова війна залишила свій відбиток на зеленій візитній картці Дніпра, але він був швидко стертий з її обличчя – в 1949 році зведені нові ворота з боку пр. Карла Маркса, реконструйовані алеї, зайняла своє місце залізниця, відновлений Літній театр.
Літній театр в парку Лазаря Глоби Дніпропетровська
З початку 50-х років ХХ століття парк знову використовується у виставкових цілях, для потреб яких у 1964 році зводиться павільйон «Дніпровські зорі», а для розваг – естрада (1974).
У рамках святкування 200-річчя міста в 1972 році на могилі засновника саду – парку Лазаря Глоби був встановлений новий пам’ятник (архітектор К. В. Присяжний, скульптор Е. М. Курилов): козак садить маленький паросток під гілками живого двохсотлітнього дуба. А також над водами природного озера споруджений Літній театр (1978 рік).
Парк ім. Лазаря Глоби (1991 -)
У 1992 році парк отримав ім’я свого засновника, а шістьма роками пізніше 1 червня 1998 року його ключі були передані мером Дніпра його маленьким мешканцям у вічне користування з найменуванням «Центральний дитячий».
Визначні пам’ятки
Центральний вхід в стилі «сталінський ампір», споруджений в 1949, зустрічає відвідувачів з боку пр. Карла Маркса, правда у 1991 році комуністичні написи і частина символів з них були видалені, але його величність може по змагатися з «катерининським» стилем.
Пам’ятник Лазарю Глобі (1972) в тіні розлогого 200-літнього дуба – могила вінчана козаком з маленьким паростком в руках – символ парку і данина пам’яті людині, яка подарувала наступним поколінням цей зелений диво – сад.
Маленький принц парку Лазаря Глоби Дніпропетровська
Центральне озеро парку, огороджене кованою решіткою, населене водними мешканцями, а в теплу пору бажаючі можуть прокотиться по його гладі на катамаранах вздовж плакучих верб, які купають свої гілки в його водах.
Літній театр (1978) величезним білим лебедем лине над темними дзеркальними водами природного озера, багаторазово відбиваючись в його водах, як живі його мешканці – чорні та білі лебеді.
Маленький принц на кам’яному острівці Центрального озера зайняв казна-куди згинувшого «Самсона», біблійного символу непокори і готовність жертвувати собою заради свободи.
Дитяча залізниця, споруджена в 1936 році, «Мала Сталінська» була під загрозою зникнення з парку – під час Другої світової війни німці розібрали її, плануючи вивезти її до Німеччини, але при відступі їхні плани були порушені і дорога знов радує своїх маленьких відвідувачів.
Картинг – центр, розташований в західній частині, порадує всіх любителів високих швидкостей і ревіння моторів.
12 вересня 2009 на території парку відчинив двері Дніпровский дельфінарій, де дельфіни і морські котики подарують незабутні враження на двогодинному шоу.
Пам’ятник Валерію Чкалову з’явився в парку у 1957 році, а в 1981 – був замінений нинішнім бронзовим варіантом.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 95.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е50 (Ужгород – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Кіровоград – Дніпро – Донецьк) або М26 (Севастополь – Сімферополь – Запоріжжя – Новомосковськ – Харків).
Громадським автотранспортом / залізницею до Дніпра, а потім до пр. Д. Яворницького.