Одне його ім’я через десятиліття наводить жах на ворогів української землі, в його житті більше міфів ніж правди, його доля – низка трагічних подій, а смерть – досі залишається нерозгаданою таємницею. Але його незломлений дух як символ вільної України, за якою парять крила тисяч небесних ангелів, які склали свої голови за нашу свободу на чолі зі Степаном Бандерою.
Мюнхен. Вимушена еміграція. Постійна охорона з числа членів Організації українських націоналістів у зв’язку із загрозою для життя і запекла боротьба (нехай і у вигнанні) за свободу рідної землі від радянської чуми з крихітною іскрою надії на перемогу.
15 жовтня 1959 року Степана Андрійович падає на сходах свого будинку, обвиливаний кров’ю. Його знаходять сусіди і викликають медичну допомогу. Дружина Ярослава відправляється з вмираючим в кареті швидкої, де він не приходячи до тями назавжди залишає цей тлінний світ. Питання про причини смерті і після розтину на наступний день, на якому був присутній і український медик, залишається відкритим – причини рясного крововиливу нез’ясовані, можливість отруєння ніхто не виключав.
А два з невеликим роки тридцятирічний радянський громадянин українець за національністю Богдан Сташинський після переходу кордону Західного Берліна зізнався у вбивстві легенди українського опору і журналіста Лева Ребека за наказом глави радянського комітету державної безпеки Олександра Шелепіна, за що, за його словами, він отримав від керівництва орден “Червоного прапора” та подяку з невиразним формулюванням “За успішне виконання важливого доручення партії”.
Одружившись з німкенею зі Східного Берліна і відкликаний до Москви вбивця став побоюватися за своє життя. Скориставшись смертю своєї дитини, він виїхав до Німеччини на поховання, де втік від чекістського спостереження, і разом із дружиною перейшов кордон із Західом.
Прокурор вимагав для Сташинського за вбивство Степана Бандери та Лева Ребека два довічних ув’язнення, але суд прийняв сторону захисту, в очах якого вбивця був лише сліпим знаряддям в руках безжальної радянської машини, що направляла його руку з револьверів-отруєним шприцом. Душогуб, що нібито виказав щире каяття, отримав всього лише вісім років позбавлення волі.
За смерть двох справжніх українських патріотів вбивця відбувся незначним терміном, зміною імені та… написаної книгою, яка перекладена на багато мов світу принесла йому величезні статки. А радянський режим, що “відрікся” від мільйонів смертей Сталіна, продовжив справу його рук з колишнім азартом під новою благовидною личиною. І ще не одне десятиліття союз, а потім і його вдячна учениця продовжать чорну справу знищення української національної свободи і незалежності.