Zabytki.in.ua
Пам'ятки України

Монастир бернардинів в Луцьку

Історія

Північно-східна вежа монастиря бернардинів в Луцьку Північно-східна вежа

Народжений всупереч розхожому правилу в наслідок існування храму, монастир на Градній горі Луцька з’явився через кілька століть після будівництва першої дерев’яної Святодухскої святині в самому серці стародавнього міста на березі річки Стир. Хоча й існує думка, що задовго до його появи саме на цьому місці в XIII столітті Василько Романович (1203 – 1269) заклав православну Василіанську обитель.

Так спочатку за ініціативою дружини місцевого земського судді Войцеха Станішевського Агнешки, яка в 1643-му придбала для братії бернардинів в рахунок погашення боргу єврейської діаспори ділянку землі у парафії святого Якуба поруч з дерев’яним храмом Святого Духа переданий на піклування ордена, почалось будівництво їхнього кляштору.

І хоча земляний наділ Станішевської залишався спірним ще три роки аж до винесення судового рішення (євреї відмовилися погашати борг перед костелом Якуба), завдяки викупленій поруч у Юзефа Сеніцкого з благословення Владислава IV Вази (1595 – 1648) ділянці і величезним пожертвам будівництво дерев’яного монастиря бернардинів ненадовго забарилося в часі.

Комплекс, в який крім келійного корпусу входили господарські приміщення, тартак, городи та прилеглий цвинтар, за побажанням все тієї ж щедрою меценатки, яка організувала фундацію і викупила поруч з костелом Святого Хреста кам’яну будівлю в 1647-му, поповнився шпиталем для вбогих та немічних.

Луцький бернардинський комплекс Луцька Бернардинський монастир Луцька

Ось тільки вже на наступний рік при штурмі Луцька військами Богдана Хмельницького (1595 – 1657) новозбудована бернардинська обитель звернулася в буквальному сенсі слова на попіл, а братія покинула міські стіни, щоб повернуться лише із закінченням військового протистояння.

На відновлення святині братів, під опікою яких знаходилося так багато добрих починань, вже наприкінці 1650-х було зібрано понад дві тисячі злотих, так що незабаром вона знову прикрашала і берегла міський центр від негараздів. Ось тільки споруджений в цілях економії знову з дерева монастир в 1696-му всепоглинаюча пожежа пустила за вітром.

У відновленому колишньому вигляді храм простояв до 1720-го, коли ініціатива тодішнього настоятеля Адріана Калинського і великі фундуши Ольшанських, Пясковськимх Стрільницьких дозволили задуматися про перебудову комплексу в камені. Втілення в життя грандіозного задуму з вінцем костелу-троянди в центрі архітектора Павла Гіжицького (1692 – 1762) розтяглося на десятиліття і було закінчено лише в першій половині 1750-х.

Північно-західна башта луцького комплексу Бернардинів Північно-західна башта

Після анексії луцьких земель російськими військами в наслідок розпаду Речі Посполитої бернардинський комплекс захопили російські військові, які використовували його стіни на свій розсуд аж до 1800-го, поки єпископ Луцький Каспер Казимир Цецішовський (1745 — 1831) не добився передачі монастиря в розпорядження римської католицької церкви для розміщення луцької кафедри.

Ось тільки з посиленням наступу православ’я на захоплених росіянами українських землях, луцький бернардинський кляштор в 1853 році все ж був закритий, а його стіни в найближчі кілька десятиліть по велінню місцевої адміністрації по черзі змінили безліч установ-квартирантів: в’язниця, міська рада, стайні, арсенал…, котрі поступово довели її до плачевного стану.

Лише народжена в 1887-ому ідея розміщення в колишній обителі навчального закладу змусила влади Луцька відновити унікальну архітектурну перлину, з тим щоб 30 вересня 1895 роки перед учнями відчинила двері чотирикласна чоловіча гімназія. На цьому перетворення підковоподібного храмового шедевра не закінчилося, і він поступово до початку ХХ століття поступово втратив оборонні риси (вежі позбулися свого завершення і освітилися сонячними променями віконних прорізів).

З поверненням Волині в польське підданство на міжвоєнний період ХХ сторіччя в монастирських келіях містилися Луцька публічна бібліотека (з 1922-го), що налічувала тридцять тисяч зібраних за сприяння Польського наукового товариства примірників, та магістрат Волинського воєводства.

Центральна частина бернардинського монастиря в Луцьку Центральній частина бернардинського комплексу

Радянський режим після Другої світової в “кращих” своїх традиціях сховав за товстими стінами кляштору найстрашнішу свою зброю проти громадян – слідчий відділ НКВС, який на посаді служіння суспільству змінив більш мирний історичний факультет педагогічного інституту. Крім того до 1964-го частину приміщень займала Волинська духовна семінарія і бібліотека вже в статусі міської продовжувала нести іскру знань серед сірості життя під комунізмом.

Величезний комплекс, визнаний пам’ятником архітектури в 1985-му, після здобуття Україною незалежності в 1991 році не змінив столітній традиції – і понині тут працюють обласна бібліотека для юнацтва та кілька невеликих комерційних підприємств, а частина комплексу повернулася в лоно християнської церкви, коли в 1990-х до обителі, що отримала ім’я Василя Великого, ступила нога православних черниць.

Архітектура

Північна частина луцького бернардинського комплексу Північна частина монастиря

Розташований на Градньому пагорбі над річкою Стрий комплекс луцького бернардинського монастиря являє собою підковоподібне двох’ярусне півколо (діаметр 75м), яке у зв’язку із первісною подвійною релігійно-оборонною роллю мав по краях осей дві оборонні вежі та посилений двома напівкруглими прибудовами центр, що прикриває перлину Троїцького собору з північного сходу.

Бічні крила-галереї взаширшки десять метрів мають коридоре планування з однобічним розташуванням кімнат, а центральна і завершальні прямокутні частини – секційну. При претензійному палацовому плануванні зовнішній декор витриманий в стилі аскетичного класицизму: раскрепованний карниз, позбавлений декору фриз, пілястри доричного ордера, ступінчасті бічні фронтони, високі стрілчасті арки віконних прорізів центральній частині та ліпний аркатурних пояс.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Волинська обл., м. Луцьк, пр. Воли, 2.

Як дістатися

Автотранспортом по трасах М19 (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Збараж – Тернопіль – Чернівці – Тереблече) / Н17 (Львів – Радехів – Луцьк) / Н22 (Устилуг – Луцьк – Рівне). У місті по вулиці Рівненській / Волі / Шевченко до бернардинського монастиря.

Громадським транспортом до луцьких вокзалів, а потім в бік центру міста (орієнтир Театральна площа), на яку виходить комплекс.