Історія
Бернардинський монастир в Дубно
З давніх-давен могутній давньоруський княжий рід господарів рівненської землі Острозьких був надійним покровителем і захисником селища Дубно, яке вони знову перетворили на місто після руйнівного Батиєва набігу, і православної віри серед суворої реальності литовського підданства.
Все в одну мить змінило спадкування в 1608-ому великих фамільних наділів батька-просвітителя князем Янушем Острозьким (1544 – 1620), який не тільки вводить і з благословення Сейму Річи Посполитої поняття Острозького майорату, але починає активно просувати в своїх володіннях церковну Унію будучи її затятим прихильником з 1579 року.
Так в Дубно на його запрошення з’являється братія Ордена обсервантів, для яких завдяки багатому княжому фундушу в 1617 році починається масштабне будівництво монастиря з костелом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії в якості західного вузла міської оборони.
Хори з апсидою Миколаївської церкви
Грандіозне будівництво бернардинської обителі було закінчено в 1626-ому вже при його онуку князі Владиславі Домініку Заславському (1577 – 1629), до якого перейшли землі майорату згідно з волею Януша після укладення шлюбу між Евфрузіною Острозькою (- 1605) та Олександром Заславським (1577 – 1629) .
Ось тільки рід Заславських по чоловічій лінії слідом за Острозькими пішов в XVII столітті в небуття. Потім будуть князі Сангушко, падіння ординації 7 грудня 1753 року і люблячі господарі з Любомирських, які опікувалися католицьким орденом як вірним своїм прихильникам на дубенській землі.
Так що навіть найвищий наказ російської влади (після Третього поділу Речі Посполитої місто опинилося під владою корони двоголового орла) від 1855 роки не змусило господаря міста князя Любомирського після вигнання Ордену Братів Менших обсервантів за кордони Московської держави побудувати за свій рахунок новий православний собор замість дряглого дерев’яного 1640-го року побудови.
Каплиця Святителя Миколая
Легко віддаючи розпорядження сам петербурзький уряд коштів на зведення нової православної святині так і не знайшов, вирішивши заощадити і пристосувати для цих цілей порожні будівлі бернардинського монастиря. Роботи, на які було виділено дві тисячі рублів і залучені пожертви місцевого створеного в 1870 році братства, були проведені під найсуворішим наглядом настоятеля Михайла Лучицького в період з 1869 по 1875-й (в монастирській їдальні влаштована зимова церква, розширення храму за рахунок коридору до настоятельських приміщень, прибудовано паламарію, споруджено каплицю святителя Миколая біля центральної брами).
В 1909 році в келійних корпусах знову оселився дух чистоти і святості, коли тут влаштувалися сестри жіночої православної обителі, яким довелося вважати ці стіни своїм домом всього кілька років – Перша світова обпекла своїм руйнівним диханням дубенську землю в 1914-ому.
У міжвоєнний період (з 1921-го) в польському підданстві колишній бернардинський кляштор повернувся до католицизму, щоб дати притулок під своїм крилом після ремонту духовній семінарії, а з 1931-ого стати офіційною резиденцією папської місії.
Південний неф монастиря в Дубно
В радянський період, уникнувши найстрашнішої долі своїх братів по нещастю, багато з яких були стерті з лиця землі, храм приміряв на себе роль сховища, в той час як келійні корпуси пристосувала для своїх потреб швейна фабрика.
З падінням режиму кривавого комунізму і здобуттям Україною століттями вистражданої незалежності в 1991-ому в монастирські стіни повернувся святий дух разом з дочками Святителя і Чудотворця Миколая, які за підтримки місцевої православної громади потрішки повертають колишню піднесену красу і принадність церкви давнього міста.
Архітектура
Колишня бернардинська, а нині православна обитель, що складається з костелу Непорочного Зачаття Діви Марії і великого келійного корпусу, розташована там, де колись пролягала західна міська межа Дубно з високим земляним валом біля Луцької брами серед рівнини, яку раніше з трьох сторін обступали непрохідні болота на березі Ікви.
Ворота бернардинського монастиря в Дубно
Тринавова шестистовпна базиліка з нартексом костелу з високою дзвіницею, яка раніше виконувала роль дозорної вежі, являє собою складений з пісковику та цегли периметр з ранньобароковому стилі, до п’ятигранного східного обсягу апсиди якого з північного боку прилягає невелике приміщення і п’ятиярусна вежа-дзвіниця перекрита бароковим завершенням із заломами декорованими люкарнами.
Витонченість оформлення плавними лініями спливів загального зовнішнього силуету будівлі лише підкреслюють членуючі площину стін пілястри тосканського ордеру, розтесані коробові віконні арки, високі ніші центрального фасаду та ступінчастий контур нартексу.
Внутрішній простір за рахунок прямокутних в перетині стовпів з пілястрами і арками візуально підпорядкований центральній наві під напівциркульним склепінням з розпалубками, при цьому західна та нартекс перекриті хрестовими склепіннями, а східна частина – зімкненими.
Побудовані одночасно костел і розташований на схід від нього двоповерховий цегляний на вапняному розчині келійний комплекс раніше були з’єднані, а зараз останній носить сліди ш-подібного периметра, укріпленого з півночі двома кутовими контрфорсамі. Початкові сліди його зовнішнього декору, що складаються з пілястрів тосканського ордеру та раскрепованного карнизу збереглися лише на північно-східному фасаді, а кілька кімнат досі прикрашають хрестові склепіння.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Данила Галицького, 28.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е40 (М19) (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Кременець – Тернопіль – Чернівці), яка проходить через місто по вул. Замковій до княжої резиденції, а потім повернути на вул. Данила Галицького, що проходить поруч з колишнім Бернардинським монастирем.
Громадським транспортом до Дубно, а потім два квартали по вул. Д. Галицького до Свято-Микольської церкви.