Історія
Серпантин до замку в Хусті
Бурхливе ХІ століття – століття завойовницьких війн і перекроювання політичної карти Європи, подарувало угорським королям території нинішнього Закарпаття, а разом з ними і Солотвинське родовище солі, яка в ті часи була на вагу золота. Звичайно претендентів на таку «золоту» жилу було предостатньо, що і стало першопричиною споруди Хустської фортеці на 170-метровій Замковій горі поряд з вододілом Тиси і Ріки.
Замок на всьому шляху свого існування багаторазово добудовувався і перебудовувався, відповідно до вимог часу, однак основний оборонний комплекс був зведений до 1191 після вікового періоду будівництва, розпочатого угорським королем Ласло I (1046-1095) в 1090 році.
Руйнівний Західний татаро-монгольська похід Батия (1209 – 1256), який досяг угорських земель в 1241 році, приніс у ці краї розруху і запустіння, а Хустський замок був пограбований і підпалений загарбниками. Закінчив процес спустошення земель Верхнього Полісся голод, що настав після відходу татаро-монгол з розграбованих земель.
Для відновлення своїх Карпатських володінь угорський король Бела IV (1206 – 1270) запрошує іноземних поселенців, зокрема німців та італійців.
Адміністративно-житлові корпуси замку в Хусті
Проте в 1281 році територію нинішнього Закарпаття до Берегова займають війська колишнього союзника Угорщини проти татаро-монгол – галицького короля Лева Даниловича І (1228 – 1301). Хустська фортеця опиняється під владою Галицької Русі на сорок років, аж до 1321 року, коли ці землі було повернуто угорській корони.
А через вісім років 26 квітня Хуст офіційно отримує статус коронного міста з рук угорського короля Карла Роберта (1308 – 1342), який наділяв жителів міста особливими привілеями як то: звільнення від грошових і майнових податків (крім королівського і церковного), місцеве самоврядування, вільне місце визначення поселення, а пізніше і охоронний гарнізон. Нова влада була дуже зацікавлена у зростанні міста, як основного охоронного пункту Соляного шляху, тому в його розвиток вкладають значні кошти, а саме в ремісничі виробництва і лісозаготівлю.
Період процвітання триває аж до початку османських набігів 1514, коли і без того ослаблене селянство підняло повстання під керівництвом Дьєрдя Дожа (1475 – 1514), спочатку спрямоване проти Порти, але, після зради дворянського ополчення, перейшло в антифеодальне русло, в ході якого повсталі зайняли Хустську фортецю. Повстання було швидко придушене, а підбурювачі – по-звірячому загублені, проте це не врятувало Угорщину від поневолення Османською імперією в 1526 році, яке тривало майже два століття.
Центральний в'їзд замку в Хусті
Проте члени королівської династії Запольяі не збирались здаватися – його представники продовжують боротьбу за єдність і незалежність Угорщини – спочатку королева Ізабелла Ягеллонка (1519 – 1559), а після її смерті – син Янош ІІ (1540 – 1571), знайшовши притулок на території Мукачівського та Хустського замків.
У 1556 році на ці замки пред’являє свої права новий імператор Священної Римської імперії, родоначальник гілки Габсбургів Фердинанд І (1503 – 1564), в наслідок чого Мукачівський був обложений і захоплений австрійськими військами, а Хустський – залишається у власності Яноша ІІ, якому залишився лише титул трансільванського князя.
Правонаступником княжого титулу після смерті останнього короля єдиного Угорського королівства в 1571 році стає Стефан Баторі (1533 – 1586), а після отримання ним польського престолу, п’ятьма роками пізніше, – його брат Кшиштов (1530 – 1581), який значно модернізує Хустовскій замок, зберігаючи за ним всі привілеї коронного міста. Однак ліберальній політиці Стефана судилося поширюватися на трансільванських землях лише десятиліття – його діяння перервала смерть.
Руїни в'їзної вежі замку в Хусті
Титул князя успадковує його син Жигмонд (1572 – 1613), який підтримуючи Габсбургів, організовує союз проти Османської імперії, що викликає невдоволення з одного боку трансильванському аристократії (жорстоко придушується), а з іншого – турецького султанату, під протекторатом якого Трансільванія формально перебувала.
Відповіддю Османської імперії на ці дії стає набіг, здійснений у 1594 році восмідесятітисячною ордою кримського хана Гази II Гірея (1551 – 1607) на Мармароський землі, проте Хустовская фортеця при цьому встояла, як і через шість років проти того ж ворога, але вже під прапором Габсбургів.
Іштван Бочкаї (1557 – 1606) – новообраний, після повалення намісника Габсбургів, князь Трансільванії продає замок і частину соляних шахт родині угорських магнатів Другертов, але угода була анульована за ініціативою його спадкоємця – Габріеля Баторі (1569 – 1613).
Наступним власником Хустського замку стає Стефан Бетлен (1582 – 1648), який пожертвував заради нього своїми домаганнями на титул трансільванського князя, який дістався Дьєрдю I Ракоці (1593 – 1648).
Протягом дванадцяти років після смерті Дьєрдя I Трансільванією править його син Дьєрдь II Ракоці (1621 – 1660), а Хустський замок за цей час витримує три облоги – 1657 рік – польська, через два роки – турецько-татарська, а ще через п’ятнадцять років – курунцев.
Кругла башта замку в Хусті
Зворотнім моментом в долі фортеці стає 1699, коли згідно Карловицького миру Трансильванське князівство скасовувалося, повністю переходячи під владу Австрії. Однак своє стратегічне значення замок ще зберігав, що посприяло капітальному ремонту його споруд.
На початку XVIII століття Хустовскій замок стає оплотом антигабсбурзького опору, організованого трансильванською аристократією, яке, однак, не принесло значних результатів.
Але бурхливу долю замку перериває в 1766 році вибух порохових складів в наслідок потрапляння блискавок, а завершують – стихії наступних десятиліть.
Архітектура
Серпантин, викладений бруківкою, починається у підніжжя Замкової гори. В густій зелені вікових дерев на південному схилі ще залишилися руїни сторожового будинку, який з замком з’єднував підземний хід.
Але ось, ближче до вершини, зелені стіни відступають і кам’яна арка (все що залишилося від в’їзних воріт з двома вежами і ровом перед ними) зустрічають гостей замку.
За головним входом, супроводжуючи вздовж вузької дороги, обмеженою крутим схилом гори з одного боку і залишками укріплень – з іншого, сходять нанівець залишки зовнішніх фортечних стін, піднімаючись до вершини. Це Нижній двір, де розташовувалися підсобні приміщення, стайні, хліви, пекарня, кузня і каплиця.
Руїни внутрішніх фортечних стін замку в Хусті
Далі крокуючи слідом за кам’яною, колись жвавою, мостовий потрапляємо в Верхній двір через руїни воріт і двох охоронних веж, де з півдня розташовувалася кругла вежа (одна із стін її ще збереглася), що з’єднувалась з адміністративно-житловим корпусом (залишилися зовнішні обриси південної стіни). На сході Верхній двір захищала трикутна в плані вежа Фердинанда І, час стер її з обличча землі, але фундамент з кількома рядами кладки чітко вказує на її місце розташування. З півночі і заходу двір був захищений бастіонами.
За даними історичних досліджень всередині Замкової гори існує безліч підземних ходів, а так само колодязь глибиною 160 м, призначений для постачання води під час облоги.
Відповідно до реєстру 1669 замок був оснащений 70-ма гарматами різних типів та вогневої мощі, 3000 ядрами, 718-ма облоговими чанами для виливання зі стін розплавлених олова і смоли і десятками центнерів пороху, розташованого у всіх баштах і бастіонах замку, який і послужив причиною руйнування цитаделі.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Закарпатська область, Хустський р-н, м. Хуст, Замкова гора.
Посилання
- Легенди. Привид Хустського замку
- Історичні факти. Загибель Хустськї фортеці
- Історичні факти. Вежі, що цілують небеса
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Р03 (Львів – Івано-Франківськ – Хуст – Мукачево) або Н09 (Львів – Івано-Франківськ – Надвірна – Рахів – Хуст – Мукачево) або Р38 (Калуш – Долина – Міжгір’я – Хуст) до хустського автовокзалу, напроти якого знаходиться гора, брукова дорога до замку починається ліворуч.
Громадським транспортом на маршрутних таксі з Мукачева, Ужгорода, Тячів, Рахова в напрямку Хуста.