Те що на етапі становлення радянська влада не цуралася будь-яких силових методів впливу загальновідомо. Але покладатися на відданість тих, хто вважав грабіж і розбій справою честі, було великою помилкою.
Так життя Мишки Япончика – короля злодіїв Одеси – низка кримінальної «романтики», де є місце лише злодійським законам і правилам, а непокора їм тягне за собою вигнання або смерть, де всі, хто знаходяться поза посвященного кола, – потенційні жертви, а сенс мають лише нажива, отримана незаконним шляхом.
Прийняття таких людей до лав армії (навесні 1919 року Япончику було доручено формування 54-го стрілецького полку в складі Третьої Української армії з представників кримінального світу) було рівнозначно визнанню неспроможності держави. Так прикриваючись владою, некоронований «король» кримінального світу Одеси продовжував свою бурхливу кримінальну діяльність.
Ось тільки підпорядкування владі не входило в плани «короля» Одеси, тому при першій серйозної небезпеки він дезертує. Але й радянська влада, що складалася то ж з людей не «самих чесних правил» швидко розуміє свою помилку завдяки доповідям Олександра Фельдмана, і, організовуючи засідку, прибирає неугодного і незручного Япончика 29 червня 1919 року.
Однак за життя свого «короля» кримінальники швидко розквиталися з Фельдманом, який, крім того, наказав розкрити могилу їхнього кумиру, убивши пострілом в спину трьома місяцями пізніше. А радянська влада, вирішивши увічнити пам’ять «мученика революції» привласнила його ім’я Приморському бульвару міста, де він загинув – Одеси.