Безмежна віра в талант

Доктор, який творив чудеса, якому ми зобов’язані безболісними операціями, а сотні тисяч людей – і зовсім своїми життями. І в нинішній час слава цього прославленого доктора, який заклав наукові основи хірургії, не померкла, хоча його немає на світі вже більше століття.

Пирогов сам наполегливо випросив своє призначення безпосередньо до театру бойових дій Кримської війни 1854 року. Хоча уряд і міністерство усіма силами намагалися не допустити знаменитого вченого, за плечима якого були професорське звання в 26 років, створення кафедри госпітальної та патологічної анатомії, впровадження знеболювання оперованих за допомогою ефіру (застосоване ним ще на Кавказі), застосування крохмальної нерухомої пов’язки при вогнепальних переломах, атлас «Топографічна анатомія, ілюстрована розрізами, проведення крізь заморожене тіло людини в трьох напрямках», там де його могла чекати смерть.

Саме під час тих військових дій Микола Іванович проявив себе не тільки як відмінний хірург, а й фактично взяв на себе організацію всієї медичної служби, застосувавши сортування поранених за характером і місцем поранень (до речі сказати першим в світі), створив інститут сестер милосердя, організував логістичні зв’язки.

Ім’я Пирогова в ту війну у солдатів во істину стояло майже врівень з Богом, про що свідчить випадок коли на його перев’язувальний пункт принесли тіло без голови, а на питання навіщо – солдати просто відповіли: «Голову несуть за нами, пан Пирогов якось прив’яже, може, ще стане в нагоді наш брат-солдат». І ця безмежна віра в надлюдські здібності диво-доктора підбадьорювала і надихала не одну сотню солдатів, яким доводилося, ой як не солодко під час бойових дій XIX століття розв’язаних Росією війн. Адже поруч був Пирогов, який міг безболісно (застосування ефірного наркозу) усунути майже всі наслідки поранень на людському тілі, мабуть окрім самої Смерті.

Фактично при повністю провальних підсумками Кримської війни з колосальними, як завжди, втратами з боку московитів справжнім героєм її став Микола Пирогов, за спогадами сучасників «… коли він робить операцію, потрібно ставати на коліна».

03-09-2011 Вікторія Шовчко

Обговорити статтю в спільноті

Поділитися в FacebookДодати в TwitterДодати в Telegram

Коментування цієї статті закрите.