Історія
Успенський собор Харкова
Перша документальна згадка про будівництво дерев’яної церкви на честь Успіння Богородиці для соборних цілей в місті Харкові при активному сприянні місцевої пастви і міського воєводи відноситься до 1658 року (її згадано у зв’язку зі звітом про завершення її будівництва).
Побудований на швидку руку храм незабаром прийшов в непридатність. Місту потрібно нова більш простора будівля соборної церкви, яку було вирішено зводити з каменю в п’ятдесяти метрах від попередньої. Освячена новозбудована церква Успіння Пресвятої Богородиці була в рік 1688 від Різдва Христового, при цьому на місці старого храму ще більше століття стояла дерев’яна каплиця в пам’ять про перший оплот християнства на харківській землі.
Східний фасад харківського собору
Пожежа 1733 залишила від соборної міської церкви лише голе попелище між обгорілих стін. Але стараннями приходу на чолі з протоієреєм Григорієм Олександровим вже через рік храм знову засяяв усіма променями своєї первозданної краси: свій п’єдестал зайняли маківки із золоченими хрестами, повністю відновлено внутрішнє оздоблення, дах вкрито жерстю.
У другій половині XVIII століття стало ясно, що пожежа і час не пройшли безслідно для кам’яних стін храму – дім Божий почав руйнуватися, не дивлячись на всі старання його зберегти. Тому було прийнято рішення про спорудження нового Успенського собору на старому місці, і в 1771 році 14 травня при закладці першого каменя будівництво було освячене. Гроші на богоугодну справу збирали всім світом – тут і жертвування парафіян, і подаяння, і церковні кошти.
Будівництво було вдало завершено в 1777 році, але освячено перший престол в ім’я казанської ікони Божої Матері лише навесні наступного року. Освячення ж головного церковного престолу відбулося лише в 1780 році, приурочене до заснування Харківської губернії. Внутрішні оздоблювальні роботи в храмі тривали ще три роки.
Олександрівська дзвіниця Успенського собору
Дорога будівництва найвищої дзвіниці Російської імперії на честь перемоги у війні 1812 року довжиною в двадцять сім років почалася в 1821 році після рішення зборів харківського приходу. Ім’я ж їй вирішено було дати на честь царя-переможця – Олександрівська, а проектування і нагляд за веденням будівельних робіт – доручені професору архітектури Харківського університету Євгену Олексійовичу Васильєву (1778 – 1833), справу якого продовжив професор того ж університету, а пізніше і перший міський архітектор Харкова, Андрій Андрійович Тон (1800 – 1858).
Головний престол дзвіниці Успенського собору на честь Богоявлення був освячений 5 листопада 1833, трохи пізніше в тому ж році – приділ на честь Святої Параскеви-П’ятниці. Після хресного ходу від Покровського храму, що був на той час соборним, до Успенського було створене окроплення і підняття вінця дзвіниці – п’ятиметрового хреста вагою чотириста кілограмів.
Для задоволення клопотання архієпископа Херсонського і Таврійського Інокентія (1800 – 1857) від 1846 року Священний синод прийняв рішення про повернення статусу кафедрального православного храму Харкова Успенському собору.
Будівлю Успенського собору в Харкові
Влітку 1862 року найвища архітектурна домінанта міста – успенська дзвіниця – отримала нову прикрасу – чотири циферблата французького виробництва. А роком пізніше місце самого великого дзвону на ній зайняв шістнадцятитонний гігант – подарунок заводу братів Рижових.
Наприкінці XIX століття харківський Успенський собор отримав каплицею, присвячену спадкоємцеві престолу і освяченої на честь Святого Миколая, з іконостасом і срібним дзвоном вагою триста кілограмів.
Перші роки радянської влади ознаменувалися для колишнього кафедрального собору епохою занепаду: собор закрито (1924); в будівлі розміщується радіостанційне обладнання, при установці якого знищені унікальні фрески (перша половина 1920-х), церковне майно конфісковано (1920-е), куполи зруйновані (1929).
Воєнні роки, які не завдали значної шкоди Успенському собору, змінилися перестуком швейних машин і запахами фарби цехів, що розмістилися в його стінах в перші повоєнні роки.
Купола харківського Успенського
50-ті ознаменувалися для оплоту православ’я початком відродження: проводяться ремонтні роботи самого храмового комплексу (обробка зовнішніх стін, заміна покрівлі), часткові реставраційні роботи Олександрівської дзвіниці (перекритий позолотою купол, замінені годинник).
Але у всій своїй красі пам’ятник архітектури заблищав у середині сімдесятих після комплексної реставрації 1972 – 1975 роки, в ході якої були укріплені фундамент і стіни, відновлені раніше знищені куполи, своє місце посіла зовнішня обробка фасадів, частково виконані роботи по відтворенню внутрішнього планування і декору.
У перший день зими 1986 року в стінах Успенського собору відчинив двері Будинок камерної музики з залом на 472 посадочних місця, а чотирма роками пізніше (1990 рік) до храму повернулися богослужіння, які однак носили періодичний нерегулярний характер. Лише в 2004-му харківська міська адміністрація передала храмовий комплекс у володіння Української православної церкви. Рішення було виконано частково – із обумовами про використання приміщень собору за узгодженим графіком для концертів органної музики Харківської філармонії.
Архітектура
Храм
Олександрівська дзвіниця Успенського собору в Харкові
Спочатку дерев’яна харківська церква на честь Успіння Богородиці, побудована в 1658 році, являла собою однопрестольний невеликий храм з мінімальною декоративною обробкою.
Кам’яний храм, споруджений поруч в 1688 році вже являв собою п’ятикупольний хрестоподібний дім Божий під гонтовим (дерев’яна подоба черепиці) дахом, яка була замінена жерстяним покриттям після пожежі 1733-го, з кам’яною ж дзвіницею. Куполи вже в той час були покриті червленим золотом.
У нинішньому відновленому автентичному виді споруди 1771 – 1777 років Успенський собор у Харкові представляє собою цегляну штукатурену будівлю прямокутну в периметрі. З точки зору організації планування – це п’ятиглавий, чотири малі з яких в перспективі повторюють високий барабан, напівсферичне оформлення з ліхтарем і лучковичним завершенням центрального з них, тринефний на підпружинених арках храм, з’єднаний в західній частині з Олександрівською дзвіницею.
Успенський храм
Внутрішнє оздоблення, звільнене від пізніших нашарувань, постає у всій красі обробки з штучного мармуру та розпису напівциркульних склепінь.
Витриманий в стилі бароко зовнішній декор підкреслено характерними елементами обробки: крептовка фасадів, пілястрове членування, арочні вікна з лучковичним на першому і трикутним – на другому поверхах сандриком, використання наличників в обрамленні віконних обсягів, меж’ярусниі карнизи, рустовка контрфорсів, скошені кути, барельєфна обробка.
Дерев’яна огорожа, якої був спочатку храмовий комплекс при будівництві, була замінена на ковану на високому цегляному постаменті, членованную стовпчиками з капітелями коринфського ордера, в 1791 році.
Дзвіниця
Дзвіниця Успенського собору Харкова
Для підтримання об’єму цегельної оштукатуреної з використанням крихти білого доломіту Олександрівської дзвіниці заввишки 88,9м знадобився кам’яний фундамент шириною 6,5м.
Класичний стиль оформлення її п’ятиярусного обсягу виражено за допомогою використання різних об’ємів кожного ярусу: двоповерховий перший ярус з глухими вікнами і пілястрами тосканського ордеру в периметрі прямокутний, другий з черирехколонним портиком по осях – квадратний, верхні три – круглі, але в кожного з них своя декоровая обробка – третій має двоколонний портик, четвертий – розділено напівколонами, п’ятий – карниз над циферблатами годинників.
Крім того, нижні три яруси над напівкруглим об’ємом арочних прорізів прикрашені трикутним сандриком. Завершенням цієї пишноти ж служить маківка з лускатим позолоченим покриттям.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Університетська, 11.
Посилання
- Легенди. Маленька, але велика хитрість
- Нотатки мандрівника. Харьковские прогулянки
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Е40) (Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ростов-на-Дону), М26 (Е105) (Харків – Запоріжжя – Сімферополь) або М27 (Е105) (Харків – Бєлгород) в центр міста до вулиці Університетської, уздовж якої розташовано Успенський собор.
Громадським транспортом по залізниці, маршрутними таксі до Харкова, потім орієнтир – станція метро Радянська, від якої по Сумській вулиці дійти до Радянського провулка, який межує з Успенським собором або орієнтуватися на вулицю Університетську, уздовж якої розташовано храм.