Історія
Північно-західна частина Башти вітрів
Тяга до знань нездоланна для будь-якої мислячого людини, адже поки пізнаєш – ти живеш. Однак вище щастя не тільки вчитися самому, але і дарувати це благо іншим. Ось чому одним з прогресивних людей на службі Чорноморського флоту Російської імперії – лейтенантом Василем Івановичем Меліхова (1794 – 1863) – був поданий клич у 1821 році до створення Морської бібліотеки.
Спочатку її фоліанти розміщувалися в казенному домі, пізніше в 1844 році було споруджено спеціальну бібліотечну будівлю за проектом адмірала Михайла Петровича Лазарєва (1788 – 1851), яка, однак, всього через вісім місяців була повністю знищена пожежею.
Не було б щастя севастопольським Чорноморця, коли б не це велике для освіченої еліти нещастя – опікою бібліотеки перейнявся государ імператор Микола I (1796 – 1855), і вже через шість років (у 1850 році) перед здивовані очі публіки постала на думку сучасників “одна з чудових споруд Південної Росії”.
Центральний фасад Вежі вітрів
Цей шедевр архітектури являв собою двоповерховий об‘єм будівлі, портик якої на двох колонах прикрашали статуї богинь і муз, що сприяють всім видам науки і мистецтва, а щаблі біломармурових парадних сходів охороняли мовчазні сфінкси. Над фасадними вікнами по боках від портика було вмуровано барельєфи всесвітньої історії судноплавства, і Ксенофонт з Архімедом через століття прихильно дивилися на жадаючих знань. При цьому всі декоративні елементи були виконані з білого мармуру.
За багатством ж внутрішньої обробки бібліотечна будівля могла посперечатися з самими знаменитими спорудами свого роду: виті сходи, книжкова галерея, відкрита тераса, просторий зал. Опалювалося ж все це диво архітектури духовий піччю, для вентиляції якої в прилеглому саду була влаштована вежа за зразком древнього храму в Афінах, прозвана, як і її прототип, Вежею вітрів.
Останній день оборони Севастополя 27 серпня 1855 стер з лиця землі будівлю Морської бібліотеки Севастополя, але його вентиляційна вежа дивом уціліла в полум‘ї згарища. Так само стороною обійшли її і всі негаразди другої половини XIX – XX століть.
Цінність Вежі вітрів, як частинки хронографії Севастополя, привернула увагу істориків, і в 1979 році вона була оголошена пам‘ятником архітектури республіканського, а пізніше державного значення.
Архітектура
Південно-західна частина Башти вітрів
До наших днів ця технічна споруда за проектом архітектора Джона Уптона (1774 – 1851) та інженера Дікорева дійшла практично в первозданному вигляді, втративши лише водяний годинник внутрішньої частини і сонячні – з зовнішньої та флюгерне завершення: ті ж що і в афінському прототипі вісім граней (орієнтовані строго по сторонах світу), два яруси, добре оброблений камінь стін і шатровий восьмискатний дах.
Відмінностями ж від оригіналу служать: значно менші розміри граней (ширина кожної поступається в три рази), рустовка першого ярусу (у афінської вежі вона відсутня), відсутність входів (у храмі їх три), наявність арочних отворів на другому ярусі кожній грані (в грецькому аналогу їх немає зовсім).
Особливу родзинку Вежі вітрів надають горельєфи із зображенням богів вітру – Зефіру (західного) і Нота (південного), Евра (східного) і Борея (північного), що вінчають фриз кожній грані
Додаткова інформація
Адреса: Україна, АР Крим, м. Севастополь, вул. Фрунзе, 8.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е105 (М26) (Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або (М18) (Сімферополь – Ялта – Севастополь) на Ялтинському кільці повернути на Балаклавське шосе. Далі по місту слідувати: пр. Генерала Острякова – вул. Олега Кошового – вул. Миколи Музики – вул. 4-а Бастіонна – вул. Леніна. Далі поворот ліворуч на вул. Марата, а біля Володимирського собору – праворуч на вул. Фрунзе, де знаходиться Вежа вітрів.
Громадським транспортом до Севастополя (з/д, авто — вокзали), а далі міським у бік старого центру Севастополя. Встати на зупинці “Поштамт” і повернутися на вул. Марата. Перед Володимирським собором повернути праворуч (вул. Фрунзе).