Історія
Проїзна башта інкерманської фортеці Каламіта
Тут зародилося життя разом з появою людини, але століттями воно було лише місцем зручної кочової стоянки в захищеній від буйства природи гавані Чорного моря, де все необхідне для ситого привільного життя було поруч – лише руку простягни: і величезні косяки риби, і чиста прісна вода, і достаток різноманітної дичини, і хвойні ліси з їх грибами та ягодами.
Протягом століть (з XI ст. до н.е.), змінюючи один одного, через інкерманські висоти пройшли незліченні племена кіммерійців, таврів, скіфів, сарматів, персів, готів, гунів поки заповзятливі торговці з далекої Греції в 529 році до н.е. не вибрали Крим в якості своєї другої батьківщини, щоб перетворити податливі вапнякові гори біля витоку Севастопольської бухти в будівельний матеріал для своїх міст. Тоді-то тут і було засновано перше поселення з рабів і каторжан каменоломень.
Грізна хода легіонів Великого Риму, які вторглися на півострів в 63 році до н.е., гуркотами луни відбилася на житті його мешканців, щоб віддати право заснування першої кам’яної фортеці на вершині Інкерманської скелі, відомої під ім’ям Каламіти, в V столітті її спадкоємиці – Візантійської імперії, призначенням якої був захист північних рубежів Херсонеса від зазіхань кочівників.
Дозорна вежа № 2 фортеці Каламіта
Каламіта, висота розташування якої розкривала всю повноту перспективи примикаючої долини з ниткою ріки раніше відомої як Узень (нині р. Чорна), спочатку була північним ключовим вузлом зовнішньої сухопутної лінії оборони міста-держави, що складався з одіннадцатікілометровой стіни з зовнішнім ровом між Каламітською (Севастопольською) і Сімболонською (Балаклавською) затоками.
Протягом восьми століть фортеця інкерманської скелі зі значно збільшеним населенням, житлові, адміністративні та релігійні споруди якої займали частково плато, а почасті – товщу самої гори (кілометрові ходи з тисячами печер, прокладені працьовитими руками жителів), вірно охороняла візантійські кордони в Криму, поки сонце імперії не покотилося в XIII столітті до заходу. А з ним і в Каламіту прийшло забуття.
Печери фортеці Каламіта
Через століття (XIV – XV), вже в якості власності князів Феодоро, на знову відбудовані укріплення була покладена функція основного захисту порту біля підніжжя Інкерманських висот, побудованого в піку відібраної генуезцями гавані Чембало. Так фортеця перетворилася в самостійну бойову одиницю з невеликим гарнізоном.
Але міцні стіни і високі обривисті схили не вберегли Каламіту від знищення і розорення в 1433 році військами ненависної Генуї, щоб після сорокарічного перепочинку (1475) назавжди звернеться в попіл разом з князівством своїх грецьких правителів під ударом меча нового грізного ворога, що воював під прапором півмісяця – Османської імперії.
Оцінний по достоїнству турецькими завойовниками незаперечне стратегічно вигідне місцерозташування форту принесло йому відродження (пристосовані до нових реалій ведення військових дій із застосуванням вогнепальної зброї укріплення) і нове ім’я Інкерман, яким він був зобов’язаний печерам у своїх підмурках.
Руїни укріплень Каламіти
На службі у османського султана укріплення знаходилося аж до приєднання Кримського півострова до Російської імперії в 1783 році, після чого втратило своє фортифікаційне значення і було віддано на милість природних стихій, поступово приходячи до занепаду.
А вогняний меч воєн майбутніх століть (Кримської, Другої світової) і безперервні кар’єрні роботи, які підривали самі устої вапняковій скелі, лише внесли свою лепту у справу знищення колись грізного охоронця далеких східних рубежів Візантійської імперії: більшість його наземних споруд звернулися на пил, а підземних – були поховані під завалами і осадкою гірських порід.
Архітектура
Башта-барбакан фортеці Каламіта
У важко доступній болотистій місцевості, порослій очеретяними заростями, там де повноводні потоки Чорної річки впадають в блакитну гладь Севастопольської бухти ряд могутніх богатирів – інкерманських скель захищають підступи до Чорного моря в семи кілометрах від Севастополя. На її передовому рубежі (Монастирській скелі) руїни вінчаючої корони — Каламіти – з шести веж досі зберігають пам’ять про славні подвиги минулих днів.
Так спочатку створена візантійцями з величезних квадрів (тесані кам’яні блоки), в епоху феодорійцев її оборонне оздоблення змінилося на куртини з п’ятьма прямокутними в плані двох’ярусними баштами відкритого типу і самостійною проїзною вежею, що размежовують простір від південного краю плато до західного. Товщина оборонних стін в укріпленні доходила до одного метра, а сама кладка виконана була з бутового каменю, як і дві широкі бруковані дороги, що спускалися в долину.
Крепостная стена крепости Каламита
Про грунтовність укріплень турецького періоду, руїни яких і нині височать на гребені скелі, виразно свідчать міць посилених стін і веж, пристосованих для ведення вогневої війни, додаткова кругла вежа в центральній частині форту, перебудована укріплена арка в’їзних воріт і глибокий рів із зовнішнього боку.
На жаль з минулої пишноти палаців і садиб візантійських і грецьких владик Каламіти, захованих за фортечними стінами від візитів неочикуванних гостей, які за свідченням очевидця 1578 являли собою різноманітні житлові, храмові та адміністративні споруди, виконані з надзвичайною майстерністю, до наших днів не залишилося і сліду.
Як і канули в лету тисячі прекрасних, прикрашених фресковим розписом і різьбленням по каменю печер раніше розташованих в товщі скельної породи, де фортеця жила своїм підземним життям в дали від сторонніх очей, використовуючи пробиті на величезну глибину криниці з кришталево-чистою джерельною водою і двоє сходів, що прагнули до підніжжя Інкерманської долини.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, АР Крим, м. Інкерман, Інкерманська (Монастирська) скеля.
Посилання
- Історичні факти. Русі тут бути
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е 105 (М 26) (Орел – Харків – Дніпропетровськ – Запоріжжя – Мелітополь – Джанкой – Сімферополь – Севастополь) або М 18 (Сімферополь – Ялта – Севастополь) (по місту Сімферопольське шосе). Біля Чорної річки перший поворот у бік монастиря святого Климента, який знаходиться у підніжжя скелі фортеці Каламіта.
Громадським транспортом (маршрутними таксі або електричкою) до зупинки “Інкерман”, звідки вздовж залізничних колій до повороту на печерний монастир. Через арку і невелике кладовище стежина піднімається до твердині.