Коли простий джура на полі бою підставив свою спину «горбочком» під чобіт молдавського господаря Штефана Великого, то мабуть і не здогадувався, як одним вірнопідданицьким вчинком змінить долю свого роду і його пращури самі стануть правителями князівства, а також золотими літерами впишуть своє ім’я в українську історію, як один із найвидатніших меценатських родів.
А тоді… тоді він був лише блохою (саме це означало його прізвисько румунською), на яку не падало господареве око до моменту, коли кінь князя впав на полі битви, а свіжий – був зависокий для Штефана ІІІ. За цей щирий вчинок, який можливо врятував володареві життя, останній нагородив джуру маєтностями, титулом та новим прізвищем Мовила (рум. – «горбочок, пагорбок»).
Генеалогія – цікава річ, яка часом підносить такі сюрпризи, що історикам доводиться переглядати свої встановленні століттями догми. Цьому чимало посприяв безжалісний жартівник-Хронос, у вихорі часу знищив більшу частину документальних свідчень. Саме тому хитросплетіння престоло-спадкових зв’язків помножених на родові імена та різні семантичні їхні трактування перетворюють дослідження на захоплюючий квест, де нагородою є діамант знання цілісної картини.
Спадкоємцю англійського престолу уессекської династії, Едуарду Вигнанцю, не поталанило народитися в страшний час данського вторгнення, а раптова смерть його молодого батька Едмунда II Залізнобокого (йому було лише двадцять шість) всього після шести місяців правління Англосаксонією та трьох виграних у окупантів битв фактично прославила хрест на його і так примарній перспективі зайняти британський престол, який захопив рідний дядько майбутньої київської княгині Ірини (Інгігерди), датський король Кнуд Великий.