Глибинка донецької землі, де вольний вітер гуляв по безкраїх степах Дикого Поля задовго до того, як людина прийшла сюди, щоб залишитися назавжди. Віками корчові племена зупинялись в затишній улоговині верховин річки Грузької, щоб перевести дух на довгому шляху між народженням і смертю. Потім будуть гарячі баталії за володіння цією непокірною землею господярів-українців та османів, котрі рік за роком, століття за століттям намагалися відвоювати для себе хоч клаптик цього квітучого раю.

Коли в східноєвропейську політику почали втручатися північні варвари на чолі із їхніми царями, боротьба за українську землю вийшла на новий рівень, де козаками відводилась основна войовнича роль, як фактичним обивателям цієї землі, а всі лаври приписувались Московії, яка на той момент вже де-факто присвоїла її історію, хоча де-юре ще не окупувала її. Жага московських правителів прибрати до рук ці плодородні землі ставала тим сильніше, чим більше вони дізнавалися про їхні багатства. Секрет майже магічної привабливості цього надзвичайного місця закарбований в кришталевих крапельках води, які джерелами і колодязями рятувала все живе навкруги з давніх-давен.

Читати далі »

Високий пагорб, перед яким стали на коліна навколишні безкраї українські степи, що сивим туманами і часом мудрим старцем зберігає пам’ять століть, коли скіфські племена приходили до нього на уклін, залишаючи тіла своїх правителів і верховних жерців під його захистом. Залишки близько п’ятнадцяти могильних курганів на його вершині і зараз нагадують про ті давні часи, коли свобода була життям, яку могла відібрати лише смерть.

А потім рік за роком сюди приходили на зимовище ті, хто з гордістю підняв прапор своїх предків в протистоянні усього лиха вітрам зі сходу і заходу, кого європейські царі вважали однією з наймогутніших військових сил, кому на уклін приїжджали татарські паші – українські козаки.

Читати далі »