театри

Трагедія короля епізоду

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-05-2019

Його шалено любила кіноплівка і публіка, а партійні бонзи поглядали зверхньо, не заважаючи творити магічне дійство на екрані. Навіть серед свого талановитого акторського кола він здобув славу веселого жартівника, який своїми жартами доводив до сліз грандів вітчизняної кінематографії. Борислава Михайлович Бурундуков – людина-легенда.

Щаслива випадковість в особі ректора театрального інституту ім. Карпенко-Карого Миколи Задніпровського, який побачив юне дарування на сцені аматорського театру київського заводу “Арсенал”, круто змінила життя вчорашнього випускника Київського будівельного технікуму. Його кінокар’єра почалася вже на перших курсах театрального (“Квіти на камені” Сергія Параджанова, 1962), а потім, не дивлячись на специфічну зовнішність охарактеризовану приймальною комісією як “типовий виконроб”, тридцять років котилася як по накатаній, з двома періодами роботи в Київському театрі російської драми ім. Лесі Українки та Київській студії кіноактора.

Читати далі »

Привиди Львівської опери

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-12-2018

Її портрет красується на одній з найбільш ходових українських банкнот, її львів’яни назвали символом міста, віддавши перевагу перед собором святого Юра, Латинським кафедральним та вежею Корнякта, вона є зосередженням культурного життя всієї Західної України і архітектурним шедевром світового рівня. Львівська опера.

Звичайно настільки знаменита, монументальна і в той же час витончена за своєю архітектурою споруда не могла залишитися осторонь від всюдисущої людської цікавості, часом змішаної з трепетним жахом і напівмістичним захопленням, що породжує на світ легенди – напівправди.

Читати далі »

Розстріляний голос українського народу

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-07-2018

Україна як наочний і незаперечний доказ хибності домагань Московського каганату на давню історію Русі в усі часи викликав істерику в північних болотах, і якщо при Романових все зводилося до гонінь і заборон, то кривавий, не обтяжений будь-якими етичними нормами люмпен їх послідовників пішли куди далі. Хоча документального підтвердження цього навряд чи знайдеться – ще в 1960-му тодішній КДБ Шелепін наказав знищити всі “порочачи честь мундиру“архіви, і лише народна пам’ять, частково покладена на сторінки спогадів, надійно зберігла увесь жах і зло ними вчинені.

А почалася боротьба червоних проти сліпих співаків українського епосу ще в 1918-му, коли їх без суду і слідства розстрілювали лише за одне носіння бандури. У ті страшні роки від руки більшовицького люмпена зі зброєю в руках загинули тільки за підтвердженими відомостями кобзарі Іван Литвиненко, Андрій Слідюк, Федір Діброва, Антін Митяй, Свирид Сотниченко, Петр Скидан, а скільки їх імен історія не зберегла…

Читати далі »

Одеська Європа по-пушкінські

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-04-2018

Пушкінське заслання до Молдавіъ подарувала світовій літературі понад півтори сотні нових творів, залишивши в його душі глибокий слід не без активної участі генерала від інфантерії Інзова, в кишинівському будинку якого проживав опальній геній від поезії обласканий увагою і любов’ю. Та й засланням це можна було назвати лише частково – прийоми, гості, бали місцевої знаті, променади… з невеликим обмеженням відповідно до географічної складової їх місцепроведення.

Але Кишиневу при всій прихильності суспільства і теплому відношенню до петербурзького вигнанця місцевої влади все ж було ох як далеко до звичного йому столичного класу, що стало причиною наполегливих прохань Пушкіна до свого благодійника, уповноваженого намісника Бессарабії, про переведення в Одесу. Зрештою Іван Микитович погодився втратити головну перлину кишинівського суспільства, і надав дозвіл на перевод.

Читати далі »

"Справжній актор"

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-12-2017

Приїзд нового губернатора Федора Івановича Кішенського – добродушного гостинного господаря, охочого до різних розваг і культурних новинок – сколихнув безпросвітну сірість одноманітності харківського буття. Він привіз собою в серці Слобожанщини дух великосвітського столичного суспільства з його маскарадами, приватними балами, гучними народними гуляннями і, звичайно ж, театром.

У лічені тижні двоповерховий дерев’яний катерининський павільйон біля палацу намісництва перетворився на справжній театр зі сценою, писаними лаштунками, двома декораціями (кімната і ліс), завісою, що вільно піднімалася і опускалася, та дванадцятьма ложами абонований на рік вперед по п’ятдесят рублів, облаштованих губернським механіком Лукою Семеновичем Захаржевським

Читати далі »

Мистецтво і революція

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-10-2011

Будівля в стилі бароко, стіни якої чули спів великих Енріко Карузо і Федора Шаляпіна, а підмостків торкалися пуанти Ганни Павлової та Айсідори Дункан. Тут помах диригентської палички Петра Чайковського та Миколи Римського-Корсакова трохи ворушив пір’я дамських капелюхів. І навіть Олександр Пушкін присвятив йому свої безсмертні рядки.

Ця сцена бачила смерть Кармен з однойменної опери, радість козаків першої української опери «Запорожець за Дунаєм», радість від перемоги над мишачим військом Лускунчика та щастя Наталки-Полтавки при зустрічі нехай бідного, але коханого…

Читати далі »

Смертні - безсмертному

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-05-2011

У 1893 році Одеський світ мистецтв готувався до знаменної події – приїзду Петра Ілліча Чайковського. І звичайно ця подія ніяк не могла обійти стороною головний храм Мельпомени міста – Одеський оперний театр , в стінах якого українська трупа, яка перебуває на гастролях, до приїзду метра підготувала постановку «Пікової дами.

На прем’єрі опери 19 січня вдячні актори театру вирішили вручити Петру Іллічу срібний лавровий вінок з позолоченими листям, на пам’ятній стрічці якого красувався напис «Смертні – безсмертному». Делегатом від трупи була обрана Марія Костянтинівна Заньковецька.

Читати далі »