Петро Варавва (1857 — після 1920) — підполковник, в.о. начальника самохідної управи, Військове міністерство УНР.
Родом із дворян Харківської губернії; 1873 року вступив на військову службу до 145-го піхотного Новочеркаського полку.
1876 року закінчив Гельсингфорське піхотне юнкерське училище, з початку 1879-го служив у лейб-гвардії Семенівському полку. Від травня 1888-го - у запасі, штабс-капітан гвардії.
З середини жовтня 1898-го р. - у відставці. Після початку Першої світової війни добровольцем повернувся до діючої армії, закінчив офіцерський клас Петроградської військово-автомобільної школи.
Від середини лютого 1915-го приділений до 634-ї Петроградської дружини ополчення, з квітня - до 1-ї автомобільної роти. З травня 1915-го - начальник Школи військових санітарів, від липня того ж року - начальник 22-го військово-санітарного автозагону. Першу світову війну відбув у старому званні - штабс-капітана гвардії.
Нагороджений орденами - Святого Станіслава II ступеня без мечів, та Бухарським орденом «Зірки, що сходить» І ступеня.
Після розформування 22-го військово-санітарного автозагону з січня 1918-го перебував у резерві управління Південно-Західного фронту. З квітня 1918 р. - обер-офіцер для доручень управління по збору майна при Центральній Раді та Гетьманаті.
Від 24 січня 1919-го приділений до самохідної управи, Головне інженерне управління Військового міністерства УНР, кінцем лютого - в. о. начальника самохідного відділу, самохідна управа, Військове міністерство УНР. З кінця травня 1919-го р. - в. о. начальника самохідної управи, Військове міністерство УНР, від жовтня того ж року - у резерві старшин.
З другої половини березня 1920 р. - начальник самохідного відділу, Військово-технічна управа, Військове міністерство УНР. Початком липня того ж року відрахований з посади за віком, приділений до Військово-технічної управи Військового міністерства УНР.
Протягом 1920-1930-х років жив у еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.
