Яків Гандзюк - отаман бригади армії УНР. Розстріляний 09.02.1918 більшовицькими окупантами.
Відступ уряду України з Києва 8 лютого 1918 був зроблений з таким поспіхом, що українські війська навколо Києва нічого про це не знали. На під'їзді до столиці 09.02.1918 загін червоних балтійських моряків оточив машину та взяв у полон пасажирів, у тому числі генерала Гандзюка.
На заклик перейти до більшовиків Я.Гандзюк, як і його колеги по службі, відповів відмовою: "Ви помилилися, бо ми українці. І нам зрозумілі причини, що змусили вас воювати з нами". Після цього вони були розстріляні. Я.Гандзюка по-звірячому добивали: на його тілі нарахували 12 ран.
Мав велетенський зріст — понад 2 метри. Будучи офіцером вищого рангу, мав небезпечну звичку координувати дії військ, стоячи на повен зріст. На запитання В. Кочубея, чому він так легковажно ризикує життям, Яків Григорович відповів: «На війні буває така мить, коли просто необхідно ставити ва-банк своє життя, інакше переможцем буде противник».
Був неперевершеним майстром стрільби з револьвера. Тричі (1907, 1910, 1911 рр.) вигравав офіцерські змагання; на змаганнях 1911 р. був нагороджений цінним подарунком від імператора Миколи II.
Носив пишну бороду, по-особливому розчесану на дві сторони — «а ля Скобелев».
За час своєї військової кар’єри мав дев’ять поранень.
Володів п’ятьма іноземними мовами, багато читав, добре орієнтувався в політиці. Не терпів зверхнього ставлення до рядових солдатів, був надзвичайно суворим до себе та в усьому — кришталево чесною людиною. Характер мав рішучий, а ще — залізну волю та виняткове вміння впливати на людей (за спогадами онуки Лідії Гандзюк‑Логвиненко).
Колеги згадували про Гандзюка як про людину скромну, яка однак дивувала оточуючих. Вільний час присвячував підвищенню культурного рівня військовиків — організовував гуртки, де читалися різноманітні лекції, вечори з концертами, танцями, аматорськими виставами, називаючи це все словом «вечорниці».
У нарисі В. Проценка «Він йшов попереду…» зазначено, що полковник Гандзюк користувався майже магічним впливом на підлеглих. «Коли він, вихопивши шаблю, із закликом “Полк, за мною!” кидався в атаку, увесь полк, як один чоловік, поривався за командиром».
