Цивілізація у вигляді доброї асфальтової дороги зупинилася вмить, коли після чергового повороту просто ліса з землі постала, наче запрошення в казку, чудернацька велична брама з башточкою та високою стріхою. Враження тільки посилював навігатор, який казав, що там далі нічого немає.

Путівець крізь хащі, які скоро поступилися місцем стрункій каштановій алеї Наталіївського парку та звичайним цегляним житловим будівлям обслуговуваного персоналу санаторію, який колись містився тут, ліворуч. Та білі стовпчики дерев'яного паркану та його мальовнича хвіртка зі скіфською бабою праворуч постали надійним дороговказівником до серця казкового маєтку.

Але, заждіть! Путівець петляє кудись далі в високі зарості трави, з яких проглядають якісь дивні конструкції. Продираємось крізь бур'ян в людський з ріс і недарма — як винагорода на тлі блакитного неба з'являється перший з двох збережених корпусів знаменитих Харитонівських стаєнь, що по периметру оперізували квадрат скакового поля. Після яскравого сонця і пташиного співу напівтемрява і тиша всередині приголомшують. Тут дерев'яних перегородках ще можна побачити затерті до глянцю сліди збруї і, здається, що ось-ось почується іржання коней, що повертаюся до рідної домівки з чергової проїздки.

А поруч — брат-близнюк і його величність манеж про росміри і архітектуру якого можна лише здогадуватися по залізному триярусному каркасу та залишкам червоної цегли на перших двох, хоча всередині все заросло самосівом, що рік за роком перетворюється в справжніх велетнів і поступово руйнують величну колись споруду.

З двоякими почуття захвату шедевру і печалі руйнування повертаємось до тієї біленької хвірточки, бо попереду чекає захопливий квест по пошуку в лісових хащах окремих шедеврів Наталіївської садиби. Один за одним величний гостинний двір і скромний фазанник, маленький палац керуючого садибою та чайний будиночок в стилі фахверк, аскетична псарня і витончений винний будиночок, водонапірна вежа хоч і позбавлена оранжереї... з'являються в полі зору в оправі з оксамитової зелені, наче перлини нанизані на нитку яскравих вражень (хоча знайти їх всіх без провідника не легко — доріжка може завести і далеко в ліс).

Ще один крутий поворот, і на пагорбі замарила велика маківка наче з давньої східної казки. Ближче, ще ближче... і ось величні сосни розступаються, щоб явити погляду найціннішу свою перлину Спаську церкву. Унікальний проект, захват від якого не піддається опису, з купою дрібних цікавостей як мальтійський хрест с тисячолітньою історією, чи різьблені барельєфи святих на кутах. Це треба бачити власнооч.

І хоча палац Харитоненків розчинився в мареві Другої світової віни практично повністю збережений комплекс вартий Вашої уваги. Він зачаровую, закохує в себи, щоб стати одним з яскравіших згадок пам'яті, а легкий нальот занедбаності тільки надає їй особливого шарму.