Цей допис є серію публікацій, присвячених забутим або маловідомим у нас маркам яку я започаткував у цьому дописі, і його ми присвятимо De Dion-Bouton.
De Dion-Bouton (1885–1932) була заснована графом (пізніше маркізом) Нантом Альбером де Діоном, а також Жоржем Бутоном та Арманом Бутоном у місті Пюто. Компанія почала свою діяльність із виробництва парових автомобілів у 1882 році.
У першій автомобільній гонці в історії — Париж–Руан 1894 року — паровий автомобіль De Dion-Bouton став першим транспортним засобом, що перетнув фінішну лінію.
Паралельно з удосконаленням малих парових котлів компанія з 1895 року працювала й над бензиновими двигунами: тоді з’явився бензиновий трицикл, а у 1899 році — бензинові автомобілі.
У 1899 році вийшла їхня перша модель з одноциліндровим двигуном потужністю 3,5 к.с. — знаменитий тип D або «vis-à-vis», тираж якого склав 2 970 екземплярів у 1900–1902 роках.
Невдовзі компанія почала виробляти двигуни й постачати їх іншим автовиробникам, таким як Latil, Renault і Peugeot. Загалом двигуни De Dion використовувалися більш ніж у 150 інших компаніях. У 1900 році De Dion-Bouton була найбільшим виробником автомобілів у світі: випущено 400 автомобілів і 3 200 двигунів. Надалі ці показники перевищили Panhard & Levassor напередодні Першої світової війни, а згодом — Renault, Peugeot та особливо Citroën із його конвеєрним виробництвом.
У той самий період De Dion-Bouton почала активно використовувати рекламні афіші, скориставшись святкуваннями, пов’язаними зі зміною століття.
У 1910 році компанія стала першою, хто запустив у серію V8‑двигун — один із перших серійних двигунів такого класу для розкішних автомобілів.
Після піку на межі ХІХ–ХХ століть De Dion‑Bouton залишалася одним із технологічних лідерів раннього автопрому: компанія оновлювала модельний ряд, переходила до багатоциліндрових моторів і нарощувала експорт. Особливе місце посідало моторобудування — двигуни De Dion встановлювали десятки виробників у Франції та за її межами. Водночас ринок швидко змінювався: конкуренти впроваджували стандартизацію й потокове виробництво, що дозволяло знижувати ціни та оперативно оновлювати моделі.
Після Першої світової війни компанія опинилася між двома стратегіями — доступні малолітражки та дорожчі престижні авто — і не мала ресурсів, щоб успішно розвивати обидва напрямки. Попри технічну добротність, моделі De Dion‑Bouton програвали в собівартості, масштабі виробництва й темпі інновацій. На рубежі 1920‑х–1930‑х ситуацію поглибили економічний спад і загострення конкуренції.
У 1930-х роках марка втратила позиції на автомобільному ринку й поступово згорнула випуск легкових машин, зосередившись на промислових двигунах і дрібній техніці. У 1932 році De Dion‑Bouton фактично припинила існування як автовиробник. Попри крах, спадщина бренду помітна: від поширення їхніх двигунів у ранньому автопромі до впливових інженерних рішень (зокрема, моста типу De Dion), що залишили слід у подальшому розвитку автомобілебудування.
