Стародавні цивілізації, останню з яких поховала татаро-монгольська орда зі сходу. Брід, який століттями служив для переправи незліченних армій і караванів торговців. Водна межа між московської ордою і кримськими татарами, де з одного боку на Кременці був закладений Ізюм як місто-військове поселення, а з іншого монгольські васали ловили для своїх царів живність в багатих українських лісах. Все це змушувало уяву малювати картини одна химерніше іншої...
Сивий велетень знаменитої гори, що зустрічає подорожніх з боку Слов'янська. Повільний підйом на його вершину по алеї горя і скорботи Другої світової війни з величним пам'ятником воїнам, що йдуть в небо за право бути вільною для рідної землі. І захоплюючий дух краєвид, коли під твоїми ногами від горизонту до горизонту тягнуться безкраї як вічність українські простори зі Святими горами на південному сході і лісами на півночі. Саме тут так ясно відчувається вся сила духу минулих поколінь, яка не дала українцям зникнути з лиця землі за сім століть польсько-московсько-татарського гніту, що здається вони незримо присутні поруч творячи, підбадьорюючи і умиротворяючи (можливо виною тому скіфські та половецькі ідоли).
Вдосталь намилувавшись чарівною картиною, спускаєшся вниз до витоків сучасної цивілізації, ізюмські пам'ятники становлення якої так щедро зберегла доля: стародавній Преображенський собор, витончена будівля реального училища, величний Хрестовоздвиженський храм, пам'ятник чорнобильцям... А ще просто будівлі і будиночки, які не внесені до офіційних реєстрів і списків пам'яток, але стіни яких пам'ятають долі поколінь з їх радощами та печалями, нехай і в контексті однієї окремо взятої родини.
Місцеві храми взагалі окрема історія, адже, століттями перебуваючи на лінії зіткнення могутніх і нещадних агресорів, місцеві жителі звикли покладатися лише на силу своєї зброї і підтримку небес, що зробило їх трошки філософами, трошки фаталістами, трошки містиками, але не дало зачерствіти душею. Просто віра в своє праве діло і небесне заступництво завжди дає сили жити з високо піднятою головою, і померти за свою землю (не дарма ж слобідські полки, в тому числі Ізюмський, овіяний немеркнучою військовою славою).
А далі - Ізюм і не Ізюм - колишнє село Піски (зараз міський район). Ще один духовний центр, при в'їзді в який гостей вітає розкішний і витончено-легкий Вознесенський кафедральний, де зберігається та, що могла врятувати імперію якби московські правителі почули голос Всевишнього, і яка дивним чином через десятиліття атеїстичного чаду повернулася в рідні пенати, щоб оберігати Україну на її новому, нарешті дійсно вільному шляху .
Трішки далі на березі маленького дзеркального ставу на невеликому п'ятачку між церквою Піщанської ікони Божої Матері з джерелом живильної вологи по сусідству, солодка і смачна вода якого кажуть, зцілює тіло і душу, а для вірян - очищення від усіх гріхів, місцеві торговці пропоную бажаючим за помірною ціною зілля від кращого лікаря - Матінки Природи - у вигляді ароматних грибів, спілих ягід, запашних трав та солодкого меду.
Так що поїздка в Ізюм для жителя галасливого міста - ковток від вселенської мудрості творення і спокою, якого так не вистачає в нашому повсякденному житті і про який ще не раз згадуєш в хвилини турботи і суєти як про райський острівець, о береги котрого розбилися хвилі войовничості і агресії багатьох поколінь тиранів.
