Хрестовоздвиженський (Миколаївський) храм Ізюма

Історія

Західний (центральний)  фасад ізюмського храму Животворящого Хреста Західний фасад ізюмського храму

Постійне життя на передових рубежах фронту з татарами і турками вимагала безпрецедентних стійкості і мужності від перших українських поселенців Слобожанщини, які прийшли сюди після тривалої перерви в три сторіччя з гарантіями свободи і ненападу від північної країни московитів. У цій нелегкій справі наприкінці XVI століття помічником була тільки віра у власні сили і милість небес. Напевно, саме тому першими в козацьких селищах з’являлися саме православні храми.

Згідно цій традиції і в місті-фортеці Ізюм вже через століття після заснування налічувалося аж п’ять храмів: Преображенський (соборний), Покровський, Вознесенський, Миколаївський та Воздвиженський. Два останніх перебували неподалік один від одного поруч із древньою переправою.

Початок історії Миколаївської церкви загубився десь між 1704 і 1709 роками, коли митрополит Іустин Базилевич (- 1709) благословив будівництво нового оплоту віри на Ізюмській землі. І хоча через через чотири десятиліття дерев’яний оплот віри звернувся на попіл внаслідок масштабної пожежі 4 травня 1747-го, але парафіяни не згодилися змиритися зі своєю втратою – новий побудованний на колишньому місці біля мосту через річку Дінець за клопотанням і на кошти Я. Катруха і Я. Онищенко храм був освячений вже в 1751 році.

Майже в той же самий час, коли з’явилася парафія святого Миколая, неподалік в леваді було розпочато будівництво дерев’яного Хрестовоздвиженського храму, який за описом 1719-го значиться як діючий.

Ізюмська Хрестовоздвиженська церква Хрестовоздвиженський храм Ізюма

Його місце розташування в мальовничій річковій долині зіграло з дерев’яною святинею злий жарт – вже в 4 серпня 1753 року відповідно до звернення полковника Федіра Хомича Краснокутського ( – 1765) до єпископа Білгородського і Обоянського Иоасафа Горленко (1705 – 1754) було видано благословення на розбирання старого храму і будівництво замість нього нового на колишньому місці.

Дерево, як досить неміцний матеріал, дозволив простояти будовам двох храмів на березі Дінця лише пів-століття, після чого обидва ці оплоти православ’я Ізюму прийшли в настільки жалюгідний стан, що вимагали негайної реконструкції.

Їх дбайливі господарі-парафіяни, вже не раз переконавшись на досвіді в руйнівній силі слобожанського клімату і порахувавши вартість зведення нового храму з каменю, вирішили об’єднати сили і кошти, щоб побудувати один єдиний храм за проектом Петра Антоновича Ярославського (1750 – 1810) на дві парафії. Деякі їхні імена і зараз зберігають пожовклі сторінки історії: поручик Федір Тимошенків, казенний селянин Яків Гризодуб, ізюмський купець Іван Бойков і церковний староста Гавриїл Бойков, причому останні два окрім лісу і грошей пожертвували понад п’ятдесят тисяч штук цегли та дзвін.

Портал центрального входу Хрестовоздвиженської церкви Портал центрального входу

Освячений в 1821-ому він отримав ім’я на честь одного (Воздвиження Животворящого Хреста Господнього) і правий придільний престолом на честь іншого (святителя Христового Миколая), який також був присвячений святому Симеону Богоприємець, а лівий – отримав імена мучеників Євдокії та Пантелеймона-цілителя.

В середині XIX століття витончена перлина на вершині схилу над Сіверським Дінцем до побудованої разом з основною будівлею дзвіниці отримала два нових бічних приділа, що дещо змінило її зовнішній вигляд, але не спотворило загальної гармонії комплексу.

Трагічні для українського народу події більшовицького перевороту 1917-го поставили Хрестовоздвиженську церкву Ізюма, як і інших її подруг по нещастю, на грань існування, коли криваві атеїсти зійшли до дарування їй милості на існування, але запустіння, пошкоджене скління і вандали робили за них чорну справу руйнування маленької перлини.

Розв’язана радами та фашистською Німеччиною Друга світова війна взагалі мало не коштувала храму життя, адже під час бойових дій, в епіцентрі яких протягом півтора року перебував місто, снаряди не раз залишали свої відмітини на його стінах. Їх знаходили поруч ще довгий час після того, як гуркіт канонад затих на заході.

Південний приділ Хрестовоздвиженського храму Ізюму Південний приділ Хрестовоздвиженської церкви

Повоєнний радянський період не приніс в долю пам’ятника архітектури значних змін. Його так само повільно вбивали вогкість влаштованого тут в 1950-х овочесховища і хімікати меблевого виробництва, склади якого змінили попередника десятиліттям пізніше.

Громадянська ініціатива з відновлення світоча віри Воздвиження Животворящого Хреста знайшла відгук у місцевої влади тільки, коли мова зайшла про розміщення на його площах Музею народних ремесел, що дозволило в 1987 році початися довгоочікуваній реставрації, яка відкрила унікальні фрески знаменитої школи В.М. Васнецова.

Вітер української незалежності приніс на своїх крилах новий зліт у долі церкви над Дінцем – стало можливим повернення їй ролі релігійного центру (перше богослужіння відбулося 19 грудня 1990 року) і продовження відновлювальних робіт вже в цьому ключі. Так що в третє тисячоліття святиня увійшла в сяйві всій своїй первозданної краси зі зниклою за помахом руки професійних реставраторів сірої пелени часу.

Архітектура

Дзвіниця ізюмської церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього Дзвіниця ізюмської церкви Воздвиження Хреста

Центральнокупольна хрестоподібна (первісна трьохчастинний обсяг доповнили бічні приділи) в плані споруда з одноярусною нині дзвіницею над бабинцем Хрестовоздвиженського храму Ізюма представляє собою цегляну потиньковану будівлю в стилі класицизму органічно вписану в ландшафт правого берега Сіверського Дінця.

Домінантою зовнішнього декору служить масивний круглий барабан з арковими світловими вікнами, що підтримує золотий блиск четвертьсферичного куполу, яку лише відтіняють строгі французький руст із замковим каменем порталу притвору, напівкруглі вікна, прямокутний орнамент фризу, главку дзвіниці, пілястри доричного ордеру, масивний трикутний фронтон, напівкругла апсида та профільовані фронтони.

Усередині барабан купола спирається на підтримувані масивними пілонами вітрила і підпружинені арки. Апсида перекрита конхою, притвор і приділи – напівциркульними склепіннями. Загальний простір (за винятком східної гілки) розчленований пілястрами, а приділи прикрашені двоколонним портиком тосканського ордера з заходу та квадратним вівтарем у східній частині. Головною родзинкою внутрішньої обробки служить збережений масляний розпис тематичного та орнаментального характеру стелі та стін.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Соборна, 5.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Харків – Довжанський), яка проходить через Ізюм. У місті біля автовокзалу повернути на вул. Поромну, а потім Соборну, остання з яких виходить до церкви Животворящого Хреста Господнього.

Громадським транспортом з Харкова / Слов’янська до автовокзалу Ізюма, а потім два квартали в північному напрямку по вул. Соборній до Хрестовоздвиженського храму.

Виктория Шовчко

Обговорити статтю в спільноті