Преображенський собор Ізюму

Історія

Ізюмський Преображенський храм на Старопоштовій Ізюмський Преображенський храм

Прабатько Слобожанщини, який повернув її з вікового полону забуття, що посіяла на українських землях Батиєва навала 1240 року, в офіційних літописах є також засновником Ізюмської фортеці-сторожі, хоча і до того на лівому березі Дінця біля переправи навпроти кургану Кременець півстоліття як стояли московські дозори і полювали царські єгеря.

Будівництвом слобожанської лінії фортець Григорій Іванович Донець ( – 1693) відтіснив кордон впливу кримських татар на південь до Таврії (при цьому набіги кримчаків на ці землі тривали ще століття), що дозволило зайняти домінуючу над місцевістю Ізюмську висоту і спорудити місто на місці колишнього укріпленого хутора кочівників на правому березі Дінця. Статус нового поселення у зв’язку його стратегічного значення відразу був обумовлений як міський, що зайвий раз довело одночасне зведення кам’яних оборонних мурів і кам’яного ж собору (переважна частина церков ще століття після цього зводилася з причини дорожнечі будівництва лише з дерева).

Ізюмський Свято-Преображенський собор Преображенський собор в Ізюмі

Будівництво головного ізюмського храму на честь Преображення Господнього витонченої архітектури українського бароко, що почалося в 1681-ому, вже через три роки досягло свого логічного завершення завдяки коштам все того ж Григорія Донець-Захаржевського та Федіра Володимировича Шидловського (1677 — 1719), і нова головна ізюмська святиня прийняла в свої обійми своїх перших парафіян.

Як бувало не раз, в розв’язану росіянами Північну війну за панування на Балтиці були втягнуті українські землі, щоб життями козаків здобути так життєво необхідні для виживання царизму перемоги. Під час активізації військової компанії травня 1709-ого по шляху з Азова в Полтавську ставку в Ізюмі зупинявся Петро I (1672 – 1725). Архітектура головного міського собору настільки вразила московського правителя, що він дарував православній святині напрестольне Євангеліє в срібній оправі та священицьку ризу суто-золотої парчі.

Незважаючи на всі нещастя першої половини XVIII (страшні епідемії морової виразки 1718 – 1719 і 1738 – 1738 – 1739 років, чергова Кримська війна 1736 – 1738 років), які навряд чи залишили в живих чверть населення міста в петлі Дінця, вже в 1751-ому була проведена масштабна реконструкція храму, в якому центральне місце через п’ятнадцять років зайняв величний іконостас прикрашений багатим різьбленням по дереву і позолотою.

Храмове завершення в стилі українського бароко ізюмського собору Завершення в стилі українського бароко

Колінопреклонним 25 вересня 1825 року побачив Преображенський собор Ізюма і Олександра I (1777 – 1825) під час його останньої подорожі в Таганрог, а через три місяці (5 січня 1826-ого) над його тлінними останками тут читали молитву за упокій душі в обителі праведників.

Чергова епідемія на слобожанській землі 1831 року і щасливий порятунок від неї ізюмських жителів стали причиною їхніх гарячих молитов подяки Господу і щедрих пожертвувань головній міській святині (поручик Данило Єфремович Зозуля, який зібрав на цей предмет більше 7000 рублів сріблом, Ізюмський купець Яків Іванович Дехтерев пожертвував від себе більше 700 рублів сріблом і поміщик Федір Миколайович Дурнов, який вніс в церковну касу до 628 рублів сріблом), на які було зведено дзвіницю з теплим храмом на честь Тихвінської ікони Божої Матері. Хоча сучасники відзначали її значний дисонанс з архітектурою самої святині.

Мабуть саме через естетичного невідповідності первісна дзвіниця (теплий храм залишено) була розібрана в 1886 році в рамках збільшення обсягу храму за рахунок прибудови притвору, і зведена нова із західного боку.

Південний фасад ізюмського Преображенського собору Південний фасад Преображенського храму Ізюму

Мода на неоруський стиль початку XIX століття не обійшла стороною головну ізюмську православну святиню, коли в ході реконструкції 1902 – 1903 років за проектом єпархіального архітектора Михайла Івановича Ловцова (1850 – 1907) над стінами Преображенського собору з’явилися завершення у вигляді кокошників, а місце розібраних (виключаючи центральну) глав з купольним завершенням зайняли маківки.

Однак розмірене, благополучне життя улюблениці округи для церкви закінчилося разом із приходом до влади на Слобожанщині після кривавого перевороту 1917-го більшовиків, яким було чуже все духовне: спочатку під заборону потрапили богослужіння і були вивезені всі скільки-небудь цінні предмети культу (початок 1930-х), потім була вщент зруйнована каплиця Тихвінської ікони Божої Матері (1938), а при відступі з міста восени 1941-го червоні підірвали її дзвіницю.

Друга світова не тільки позбавила ізюмський собор голосу, але і забрала в своїх безжальних обіймах притвор, східну і західну главки, чим зробила йому невимовну ласку – при відновленні 1953 – 1955 років було вирішено повернути унікальній пам’ятці архітектури початкових рис, для чого були розібрані архітектурні нашарування часу, добудована західна гілка, в первісному вигляді відновлено кутові бані та настінний декор.

Центральний фасад храму Преображення Господнього в Ізюмі Центральний фасад собору в Ізюмі

Так що своє трьохсотріччя храм Преображення Господнього Ізюму зустрів помолодшавшим, але все таким же, яким його знали від створення міста з єдиною особливістю – роком раніше (1983) його покрівлю, не дивлячись на все негативне ставлення радянської влади до релігійних пам’ятників минулого, покрито дорогою міддю.

А незалежність України дала можливість міському соборові розправити крила на всю широчінь і остаточно повернутися до витоків – 8 жовтня 1991 року в наново освяченому митрополитом Харківським і Богодухівським Никодимом храмі відбулося перше після десятиліть забуття богослужіння, яке послужило початком нового духовного життя під знаком Ісуса.

Архітектура

Унікальна і характерна своїми рисами українського бароко найдавніша архітектурна перлина Харківської області увібрала в себе риси дерев’яного храмового зодчества на ряду з максимальним використанням можливостей лекальної цегляної кладки, що створило неповторний малюнок хрестоподібної (вісь – 25м) в плані п’ятибанної цегляної побіленої по затірці святині.

Східний фасад храму Преображення Господнього в Ізюмі Східний фасад ізюмського собору

Весь силует завдяки триярусним прилеглим до центрального обсягу п’ятигранникам гілок при невеликому периметрі спрямовано вгору, а численні архітектурні штрихи: шлоломоподібні завершення, декоративні зубчасті пояси машикульного типу, акцентуючі кути плоскі лопатки, тричвертні та напівколони на кронштейнах з перехопленням посередині, підвіконна аркатура, лиштви з кокошниковим завершенням п’ятицентрові віконних прорізів і трицентрові ніш, підкреслені різьбленими полуколоннами та арковими нішами портали входів – візуально полегшують масивний об’єм, роблячи його невагомим.

Храмовий внутрішній простір сприймається як єдине ціле завдяки трицентровим підпружиненим аркам між осями і центральним об’ємом, а також трапецієподібним склепіння прикрашеним олійним розписом.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Старопоштова, 12.

Посилання

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Харків – Довжанський), яка проходить через Ізюм по вулиці Старопоштовій з Преображенським собором.

Громадським транспортом з Харкова / Слов’янська до автовокзалу Ізюма, за поворотом від якого по вул. Старопоштовий розташований головний міський храм.

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Преображенський собор Ізюму на мапі

Обговорити статтю в спільноті