Вознесенський катедральний собор Ізюма

Історія

Ізюмський Свято-Вознесенський кафедральний собор Вознесенський собор Ізюма

Вічний друг і вічний ворог в особі Кримського ханства століттями не давав спокійно спати московським царям, які то вели з ним мирні переговори та налагоджували торгівельні зв’язки, то знову воювали, але завжди залишалися на сторожі. Найкоротша відома з 1460-х дорога ж між двома заклятими друзями (так званий «Ізюмський шлях») простягалася по безкрайніх фактично нічийним після спустошливої Батиєвої навали 1240-ого землям Дикого Поля, хоча номінальною прикордонною смугою виступало русло Дінця.

Найзручніше місце для переправи через швидкі річкові води, та ще з примітним орієнтиром в якості гори Кременець звичайно ж ретельно охоронялося з обох боків.

Так вже в документах від 1571 року і пізніше збереглися згадки про Ізюмську сакму (сторожу) на лівому березі Дінця, багаті дичиною ліси поруч з якою царські єгеря Ізюмського юрту не пізніше 1667 року використали для вилову тварин для утіх московського правителя, а обгороджене прилегле урочище використовувалося ними для збереження трофеїв перед відправою в неблизькі північні дали, за що отримало назву Звіринець.

Дзвіниця Свято-Вознесенського собору Ізюма Дзвіниця ізюмського собору Ізюма

Саме тут не пізніше 1660 в гирлі річки Ізюмець з’явився перший дерев’яний храм Гнидівськой слободи початкового поселення Ізюм на лівому березі річки освячений на честь Вознесіння Господнього. Заплава однієї і дельта іншої річок були поганим вибором для дерев’яного будівництва. Трагічний фінал настав 9 квітня 1728 року, коли під час повені вода дісталася і пошкодила храмовий престол.

Споруджувати наново Вознесенську церкву наказом від 9 лютого 1729 року було велено на новому місці в так званому Замості знову ж на лівому затоплюваному березі Ізюмца. І на цей раз дерев’яна святиня простояла трохи більше десть десятиліть, поки суворий Слобожанський клімат Дінця та його притоки поступово поточив її стіни.

Це в 1792 році стало причиною звернення парафіян до єпархіального керівництва з проханням про дозвіл перенесення храму разом зі слободою на нове місце на правому березі Ізюмца вище в район Пісок за течією. Дозвіл було отримано, а з ним було розпочато будівництво дерев’яної святині. Про місце ж колишньої ще століття нагадувала дерев’яна капличка.

Північний приділ кафедрального собору Вознесіння Господнього в Ізюмі Північний приділ собору Вознесіння Господнього

Зростання добробуту Ізюму та оточуваючих його слобід на початку XIX століття завдяки зниженню татарської загрози і вигідному торгівельному положенню не тільки підвищило роль Пісок, а й змусило замислитися місцеву громаду про перебудову своєї святині в камені. Задум почав втілюваться в життя з благословення єпархіальної влади в 1819-ому, а через сім років (в серпні 1826-го) храм Вознесіння Господнього був освячений.

Через чотири роки після відкриття в його стіни повернулася викуплена раніше в попередньому дерев’яному храмі Чудотворна ікона Казанської Божої Матері, яку купчиха Парасковія Радіонова зберегла, а парафіяни спільними зусиллями поклали в коштовний оклад вагою сімнадцять фунтів вісімдесят дев’ять золотників.

На честь коронації імператора Миколи II (1868 – 1918) та імператриці Олександри Федорівни (1872 – 1918) в 1898 році замість дерев’яної на місці другого ізюмського Вознесенського в Замості була зведена кам’яна каплиця.

Купол Вознесенсько собору Ізюма Купол Вознесенсько храму Ізюма

На зорі XX століття храмова будівля пережила масштабну реконструкцію зі збільшенням загального обсягу за рахунок прибудови величезних бічних приділів на честь чудотворців Кузьми та Дем’яна (правий) і Піщанської ікони Божої Матері (лівий). тоді ж на ярус вищою стала дзвіниця, що зробило її видимою з усіх околиць Пісок.

Прихід до влади на східноукраїнських землях після більшовицького перевороту 1917-ого, поставив Піщанську святиню в числі інших культових споруд на грань існування, балансування на якій тривало всі сім десятиліть радянського правління.

Після стількох років забуття відновлення церкви в якості унікальної пам’ятки архітектури зажадало колосальних сил і коштів, так що почалося воно в 1983 році, а закінчилося лише через чверть століття під прапором православної церкви незалежної України, щоб знову сяяти на сонці позолоченими куполами, яскравими фарбами настінного розпису, теплим світлом ікон. Тоді ж Вознесенський собор (з 2000 року) знову знайшов голос малинових дзвонів, а підступи до Кириченкового святого джерела були облагороджені.

Дзвіниця Свято-Вознесенського храму Ізюма Дзвіниця ізюмського Вознесенського храму

Саме тому статус серця новоствореної Ізюмської єпархії (офіційно з 8 травня 2012 року) для храму з такою любов’ю виплеканого своїми парафіянами та незліченними прочанами став гідним вінцем існування і надійним шляхом у майбутне.

Архітектура

Побудований на зорі класицизму цегляний, потинькований, тринавовий Вознесенський собор Ізюму спочатку мав хрестовокупольний обсяг з одноярусною дзвіницею над бабинцем, а після перебудови початку ХХ століття став прямокутним зі збільшенням ярусності дзвіниці до двох та збереженням єдиного псевдосферичного купола на високому круглому світловому барабані.

Не дивлячись на більш пізню добудову бічних приділів завдяки їх стилістичному оформленню, що перекликається з основним об’ємом (колонні портики (чотириколонні бічних прибудов та об’єднані попарно – центрального) доричного ордеру, трикутні фронтони входів, пологі арки люкарн), вони візуально сприймаються як єдине ціле.

Бабінець ізюмського Вознесенського кафедрального собору Бабінець ізюмського Вознесенського храму

Однак більш витончена і багата оздобленням (парні пілястри доричного ордеру першого ярусу, мозаїчне панно розірваного фронтону центрального входу, архівольти з замковим каменем та без високих аркових прорізів, круглі розетки, профільовані пояса і карнизи, напівколони та пілястри коринфського ордеру барабана і дзвіниці, аттиковий пояс з геометричним малюнком, вікна зі шропсами) початкового об’єму все ж слугують домінантою та підкреслюють високий статус всієї споруди.

Всередині масивний купол з барабаном підтримують вітрила та підпружинені арки, які спираються на потужні пілони, в той час як центральна нава і трансепт перекриті напівциркульними склепіннями на вітрилах, а бічні нави і перший ярус дзвіниці – хрестовими. Весь внутрішній простір рясно прикрашений настінним розписом рослинно-тематичного змісту, а центральна частина увінчана триярусним іконостасом (ікона Піщанської Божої Матері знаходиться в лівій частині храму в окремому кіоті).

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Московська, 30.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Харків – Довжанський), яка проходить через Ізюм. У місті слідувати по вулицях: Ростовський Шлях – Чумацька до перетину з Московської, де знаходиться Вознесенський храм.

Громадським транспортом з Харкова до автовокзалу Ізюма, а потім місцевим – в район Пісок (орієнтир Вознесенський катедральний собор).

Виктория Шовчко

Переглянути розташування Вознесенський катедральний собор Ізюма на мапі

Обговорити статтю в спільноті