Історія
Два з половиною сторіччя існування стратегічно важливого міста на правому березі Сіверського Дінця (вік сторожовий переправи біля Ізюмського кургану налічує кількома столітями більше), а претендуюча на звання влади в цих краях Московія так і не спромоглася організувати ведення тут скільки-небудь просвітницької діяльності.
Першовідкривачем у справі освіти Ізюма виступила церква, як єдиний можливий світоч доступних знань в архаїчному суспільстві (хоча це і були всього лише курси для малообізнаних паламарів). Сталася ця знаменна подія після призначення в 1784 році міським протоієреєм Іосаафа Погорлевського (1740 – 1814), який через навчання місцевих духовних пастирів читанню, письму та правилам церковної служби намагався подарувати іскру знання слобожанській землі.
Хоча і в першій половині XIX століття навчання дівчаток з ізюмських купецьких верств, у батьків яких не вистачало коштів на їх освіту, все ще відбувалося в Харківському інституті шляхетних дівчат, на що з міської скарбниці асигновано 40 рублів на рік. Про навчання інших місцевих дітей мови зовсім не йшлося.
Лише у другій половині XIX століття, коли в петлі Дінця з’являються спочатку жіноча гімназія для дворянок, трикласне міське училище, приватна бібліотека, над Ізюмом запалало світло знань. Ще одне доленосне рішення харківський губернатор прийняв в 1881 році – указ про створення тут реального училища.
Роботи зі зведення відповідного будинку почалися майже відразу ж, а вже через рік 15 серпня 1882-ого новий навчальний заклад святкувало своє новосілля в стінах двоповерхової будівлі в самому серці міста по сусідству з древнім Свято-Преображенським собором. Так що відтепер просвіта та віра йшли по історії Слабожанського краю разом.
У той рік за парти нових кабінетів сіли сто учнів сімох класів. Крім того реальне училище мало в своєму розпорядженні великий бібліотечний фонд, що налічував близько чотирьох тисяч примірників наукової, історичної та художньої літератури, а починаючи з 1892 року його актовий зал в холодну пору (влітку – Міський сад) ставав підмостками для виступів місцевого Товариства любителів музичного і театрального мистецтва, третина доходів якого відходила до фонду для малозабезпечених студентів цього учбового закладу.
У зв’язку з кривавим більшовицьким переворотом 1917-ого життя в навчальних класах завмерла – зручну будівлю в центрі пристосували під адміністративні потреби нової влади, яку в 1919-ому змінив штаб 13 червоної армії.
З остаточним встановленням радянської влади в Ізюмі (1920) в стіни реального училища вже під вивіскою технікуму і робітничого факультету повернулися студенти, благо науково-літературна база навчального закладу пережила всі роки військового протистояння майже без ушкоджень.
У зв’язку з початком русифікації українських земель 1930-х, перший поверх будівлі поруч з покинутим Преображенським собором в 1934 році переорієнтували на першу міську російськомовну школу під №4, щоб поступово витіснити українську мову предків разом з генетичною пам’яттю з умів і сердець наступних поколінь жителів Східної України.
Однак мирне життя нового навчального закладу знову було перервано – на цей раз на українську землю ступила розв’язана радами і фашистською Німеччиною Друга світова. Учбові заняття в цих стінах були перервані (школі були надані приміщення в трьох інших будівлях) на довгі дев’ять років, на час війни кабінети стали палатами лазарету для поранених.
1950 – 1951-й навчальний рік викладачі та учні школи зустріли з робочим інструментом у руках, відновлюючи рідні пенати, щоб дати дах не тільки світочу знань молодого покоління Ізюма, а й стати базою для практики студентів-філологів Харківського педагогічного інституту на рубежі 1950 — 1960-х років.
З тих пір і в незалежній Україні міська школа №4, шануючи давні вікові традиції еталона світоча знань, стоїть біля витоків народження нового покоління творців, які прийшли в цей світ, щоб зробити свою країну краще і світліше.
Архітектура
Асиметричний п-подібний (довжина центральної частини – 75м, бічних крил по 60м) двоповерховий периметр реального училища Ізюма представляє собою яскравого представника класичної архітектури соціальної міської забудови кінця XIX століття з правим крилом пізнішого спорудження.
Цегляний, побілений по затірці з люкарнами на даху, яскраво вираженим ризалітом центральній частині і більш скромними – бічних, його архітектурне оздоблення перекликається зі значно ранньою будівлею собору поруч, тим більше що окремі його декоративні елементи повторюють храмові. Декоративні зубчасті пояса машикульного типу, карнизи складного профілю, коробові отвори, брівки, прості лиштви, геометричний малюнок підвіконного простору, слухові вікна ризалітів та обкладений коричневою керамічною плиткою фундамент гармонійно поєднані в силует, який ненав’язливо позначає соціальний статус будівлі при підкресленні її індивідуальності.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Старопоштова, 22.
Посилання
- Нотатки мандрівника. Солодке місто Ізюм
Як дістатися
Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Харків – Довжанський). В Ізюмі по вулиці Старопоштовий, на якій поряд з собором розташована будівля колишнього реального училища.
Громадським транспортом з Харкова / Слов’янська до автовокзалу Ізюма, на повороті біля якого по вул. Старопоштовий розташована місцева школа №4.