Історія

Десятки мільйонів жертв на всіх континентах земної кулі і червоне гетто на десятиліття – така ціна людства за пасивність і байдужість в геополітичних питаннях, коли два тирана вирішили розділити світ навпіл. Мабуть не на такий результат розраховували засліплені променями власної влади і слави лідери Радянського Союзу та Третього Рейху, коли їхні представники в Москві підписували пакт Ріббентропа-Молотова про поділ Польщі.

Півтора року світова спільнота практично крізь пальці дивилася на «витівки» двох зарвалися чинуш, поки два чудовиська зійшлися в дикій сутичці за лідерство і владу – 22 червня 1941 року війна офіційно переступила державний кордон комуністичної країни. Вже через п’ять місяців адміністративний центр Слобожанщини пав, а в кінці жовтня 1941 року почалися запеклі бої за Ізюм.

У перших числах листопада 1941 року німецьким військам вдалося захопити західну і східну частину міста, незабаром було зламано опір на висоті Кременець, але попереду було ще вісім місяців на лінії фронту: постійні обстріли, партизанський опір загону Олександра Миколайовича Салова та місцевих школярів на чолі з Володимиром Кузнєцовим, відступ Червоної армії 24 червня 1942 року.

5 лютого 1943 р потужним ударом радянські війська 6 армії Південно-Західного фронту витіснили ворога з Ізюма за Донець, а через місяць назбиравши сил німці здійснили першу спробу відбити місто. Не увінчана успіхом вона була повторена 4 квітня, коли силами шести батальйонів моторизованої піхоти при підтримці двадцяти танків і авіації війська Третього Рейху знову намагалися відвоювати втрачені позиції.

Тактика відтягування сил противника з Курської дуги радянським військовим командуванням перетворило ізюмське літо 1943 року на земне пекло. Бої не припинялися практично ані на хвилину. Головна операція тієї компанії під командуванням генерал-лейтенант Петра Васільовича Волоха (1896 – 1943) зажадала три стрілецьких дивізії, танковий корпус та дві години інтенсивної артилерійської підготовки – 17 липень ради ціною великої кількості життів своїх воїнів, в тому числі стратега і тактика цього тріумфу, зайняли нові позиції.

Війна відступила зі Слобожанської землі, але діти її продовжували гинути на полях Європи, розплачуючись за амбіції свого партійного керівництва. Після закінчення боїв на українській землі тут залишаться пам’ять, біль втрати і покалічені долі, для яких 9 травня назавжди залишиться днем жалоби за всіма жертвами тієї кровопролитної бійні, влаштованої червоними московитами та нацистами.

Пам’ятники загиблим захисникам з’явилися в Ізюмі відразу після деокупації міста. Першим було споруджено монумент на вершині Кременця над братською могилою, в 1950-ому увічнено подвиг П.В. Волоха, а на зорі незалежності України, коли імперія червоних атеїстів доживала останні дні (1988) на вершині пам’ятної висоти Кременець був закладений величезний Меморіал Слави, який для майбутніх поколінь став наочним нагадуванням про жорстокий урок історії, який повинен бути вивчений для майбутнього, життя, надії.

Він і зараз, на початку третього тисячоліття, в пам’ятні дати Другої світової війни стає центром паломництва для сотень жителів Ізюма та прилеглих сіл, які приходять сюди для світлого смутку за тими, кого забрала війна, ціною життя кого було куплено їх мирне життя і чиї імена зберігають лише пожовклі сторінки історії та старі фотокартки сімейних архівів.

Архітектура

Меморіал Слави загиблих у Другій світовій війні на південній околиці Ізюма (займає площу 7,5 га) розташований на вершині гори Кременець, яка домінує над безкрайніми слобожанськими просторами і купає своє підніжжя в кришталевих водах Сіверського Дінця. Його творці (архітектори Л. Левін, Ю. Градов, В. Лисенко, скульптори М. Афанасьєва, Ю. Сінкевич, конструктор В. Сусько) створили унікальний силует, що перспективно поетапно розкриває картину сприйняття від підніжжя її північного схилу до вершини скелі.

Центральною віссю симетрії комплексу виступає пряма як стріла центральна, виконана у вигляді окопу алея, шлях по якій через рівні проміжки опромінюють стилізовані ліхтарі-розірвалися гільзи, а вздовж схилів розташовані зразки військової техніки тих років з технічними характеристиками на інформаційних табличках. Вона прорізає гору з півночі на південь.

Вінцем меморіалу виступає величний пам’ятник з трьох одягнених гранітом геометричних стел звернених в бік міста, між двома з якими високо в повітрі ширяють як ангели під захистом ластівок-посланців небес силуети воїнів-захисників, які віддали своє життя за мир на рідній землі. Від центральної алеї до величного пам’ятника ведуть круті сходи сходового маршу з фіалами-розірваними гільзами червоного кольору з боків в пам’ять про пролиту кров і вогонь війни.

А позаду пам’ятника на узвишші біліє проста піраміда з перехопленням за огорожею з чотирьох квадратних стовпів з’єднаних кованим ланцюгом по периметру – це братська могила захисників ізюмської висоти часів Другої світової війни, про скорботну місію якої красномовно свідчить пам’ятна табличка з іменами загиблих тут воїнів.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Харківська обл., м. Ізюм, гора Кременець.

Посилання

• Нотатки мандрівника. Солодке місто Ізюм

Як дістатися

Автотранспортом по трасі М03 (Київ – Харків – Довжанський), яка проходить через Ізюм уздовж гори Кременець, на якій розташований Меморіал Слави.

Громадським транспортом з Харкова / Слов’янська до автовокзалу Ізюма, а потім два квартали в південному напрямку вздовж вул. Старопоштова до меморіального комплексу.