Одинокий силует вершника немов хисткий привид сірим серпанком проступає крізь снігову пелену хуртовини. Він мчить щодуху, залишаючи позаду кілометри дороги, втрачене щастя, колишнє життя… летить на крилах страху в невідомість, де є тільки рідні душі і чужа земля… біжить, щоб вже ніколи не повернутися назад в дитячу казку зі щасливим кінцем.

Сніговий вальс кружляє і кружляє в своїх обіймах людину і коня, що злилися воєдино, стираючи межу між минулим і майбутнім. Здається, що лише вчора теплі батьківські руки підкидали її до небес і дзвінкий мамин сміх гучно розкочувався по незліченних кімнатах їх палацу, а зараз в цілому світі є тільки холод, безкрайній степ і єдина віддана істота під сідлом.

Читати далі »