Скромний прямий білий хрест на камуфляжі. 6 вересня 2022 року він став символом української перемоги ХХІ століття над одвічним історичним ворогом, Московією; перемоги, яку триста років чекали покоління і покоління українців. Нічого зайвого — два штрихи, за якими стоять тисячоліття пролитої крові за духовні цінності християнського світу.
І хоча багато, хто пов’язав його появу на українській броні з іменем римського імператора Костянтина, якому за твердженням легенд перед вирішальною битвою біля Мульвійського мосту 312 року уві сні з’явилося видіння хреста з пророцькими словами: «Під цим знаком переможеш», але за описами той символ — не зовсім хрест, а лабарум (подовжена вісь з хризмою на чолі та косим хрестом на задньому плані), що підтверджується зображенням штандарту Великого та карбуванням на монетах періоду його правління.
Носити звання Захисника Вітчизни за всіх часів було надпочесно, а честі мати його символ на своєму гербі — гідні найкращі з найкращих. Саме тому срібний лицар на срібному коні із занесеним мечем та щитом на червоному тлі був присутнім лише на емблемах самих прославлених родів Литви, Польщі, Білорусі, України, покоління і покоління яких уславили себе в боях за волю і незалежність своєї батьківщини.
В величі постаті воїтеля переплелись між собою дохристиянські слов’янські традиції вшанування верховного бога Сонця та покровителя чоловічої сили Ярила, якого завжди зображали верхи на білому (срібному) коні, та християнських билин про Юрія Змієборця із піднятим мечем (зрідка списом) в правій руці та блакитним щитом — в лівій (варіанти зображення на ньому — золоті шестикінечний хрест чи колюмни), як ототожнення войовничості, мужності та хоробрості із запорукою перемоги добра над злом, яку передбачає сама сюжетна форма символу — переслідування (погоня) ворога після його розгрому на полі бою.
Знаменитий блакитний щит з двома білими хрестами і лівим нижнім раменом, як символ багатства і процвітання українських земель, і через багато століть часто можна зустріти на величних архітектурних шедеврах минулого, які здебільшого належать спадщини могутнього магнатського роду Польського королівства Потоцьких. І хоча ланцюг спадкування цього геральдичного символу простежується досить чітко, історія його появи досі губиться в тумані невідомості другої половини XII століття…
Так, згідно однієї теорії, лаври першого носія цього дворянського знака були даровані великим князем Польщі Болеславом Кучерявим лицареві Зарославу, який самотужки зміг переломити хід битви з прусами під Піллау (Пилява), в безпрецедентній за сміливістю атаці знищивши ватажка ворожої армії, чим забезпечив перемогу свого війська (за цей подвиг до хреста на його щиті був доданий додатковий лівий нижній рамен).
Спочатку (остання чверть XIV століття) в якості герба Мукачево було офіційно прийнято зображення покровителя міста – святого Мартіна в єпископському вбранні, благословляючого його жителів з посохом у руці.
Уже в XIX столітті столітті мукачівський герб прикрасила сцена, завдяки якій Мартін був зарахований до лику святих — несучи (з волі батька) службу офіцера в Галлії, одного разу холодною зимою він розділив свій плащ з оголеним жебракам – на срібному тлі римський воїн-легіонер верхи на білому коні відсікає частину свого пурпурного плаща для уклінного страждальця.