Історія

У той час коли Дубно лише починав перші рядки свого літопису на пожовклих сторінках історії як місто, скромному маленькому селищу в петлі Ікви рукою литовського князя Олександра Ягеллончика (1461 – 1506) вже була визначена щаслива доля грамотою від 1498 року отриманою Костянтином Острозьким (1460 – 1530).

А підтвердження присвоєння високого адміністративного статусу на управлінні за Магдебурзьким правом, прийняте Острозькими через дев’ять років з рук польського короля Сигізмунда I (1467 — 1548), вже закладало основи майбутнього торгівельного центру, адже в ньому не тільки визначалися правила міського устрою, а й встановлювалися тоги кожної п’ятниці та ярмарок на Спаса (в 1527 році на прохання Костянтина Острозького (1460 – 1530) перенесені на суботу у зв’язку з проведенням по п’ятницях ринкових днів також в Острозі, Сатієв, Рівне, Дорогобужі).

На перших парах скромні умови комерційної діяльності незабаром принесли свої плоди і в 1670-jму привілеєм Яна III Собеського (1629 – 1696) в місті було започатковано традицію проведення щорічної чотиритижневий зимової ярмарки починаючи з дня Хрещення Господнього, звівши Дубно в ранг культурно-релігійних центрів волинської землі, де завдяки процвітанню торгівлі в мирному сусідстві уживалися безліч культурних діаспор, що сповідали різні релігії.

Так що в середині XVIII століття місто жило безбідним життям в достатку і млості, коли в його усталене, розмірене життя в 1772 році шаленим вихором увірвався Перший поділ Польщі, згідно з яким галицькі землі разом зі Львовом відійшли габсбурзької корони, так що для збереження свого зовнішньоторгівельного балансу до Дубно в 1774 році були перенесені знамениті ярмарки, які тривали цілий місяць починаючи з 7 січня.

Для кого-то трагічний період занепаду Речі Посполитої став для міста на березі Ікви справжнім подарунком долі – за той місяць, що тривали ярмарки і укладалися контракти місто приймало в п’ять разів перевищувану його чисельність купців, високих сановників і заїжджих аристократів з усіх куточків Європейського континенту, перетворюючись на суцільне свято життя з балами, турнірами, великими угодами омитими дорогими винами і присмаченими вишуканими стравами, приносячи мільйоні бариші своїм власникам з Любомирських.

З 1777 року до уже запроваджених додалися дубенські двотижневі ярмарки, що починалися на день святіх Юра (23 квітня), Іллі ( 20 липня), Луки (18 жовтня), а ще через дванадцять років – чотиритижневі Михайлівські торги.

Після офіційного перенесення ярмарків до Києва після анексії Волині Московською державою в 1797-ому власник Дубно князь Михайло Любомирський (1752 – 1825), який і при новій владі зберіг свій вплив і могутність, для збереження повноводної ріки прибутків від контрактових ярмарків на початку XIX століття проводить масштабну реконструкцію міської Ринкової площі для створення більш комфортних умов для роботи заїжджих купців.

Так саме під час цієї масштабної перебудови навколо центральної міської площі з’явився цілий ряд двоповерхових будинків з головною Будівлею контрактів в центрі, а також на території стародавнього замку був побудований розкішний палац для високопоставлених персон.

Однак складати конкуренцію столичній Контрактовій пощади загубленому в волинській глибинці Дубно з кожним роком ставало все важче і щорічних ярмарок все меншало. Лише завдяки комісаріатський депо, оберпровіантмейстерству і німецьким фабрикантам абияк вдавалося підтримувати гермесову іскру міської торгівлі, яку після виходу вірменських і грецьких купців монополізувала єврейська діаспора.

З заходом ж місцевої гілки Любомирських в кінці XIX століття, коли відомства були переведені в Брест та Київ, а німецькі фабриканти самі поїхали, останні ярмарки на Водохреща і Петропавлівська (з торгівлі кіньми) канули в Лету.

Після Першої світової ХХ століття серце дубенської землі, що знову опинилося в польському підданстві, все більше набувало рис середньостатистичного європейського міста, де центр ділової активності почав поєднувати і функції культурного фокуса освіченого суспільства – в Контрактовому будинку на першому поверсі розмістилися торгові павільйони, а другий – був пристосований під кінотеатр.

Друга світова ХХ століття привела Дубно в числі інших західноукраїнських земель в пучину тоталітарного радянського панування, де витонченому палацу на головній міській площі випала місія стати на службу суспільству в якості Будинку культури, де квартирували дитячі гуртки та юнацькі студії, адміністративні органи і творчі колективи.

За часів же незалежної України будівля стала яблуком розбрату між міською та обласною владою як уже визнаний на державному рівні пам’ятник архітектури. Так що справа його відновлення у зв’язку з спірністю підпорядкування та фінансування розтягнулося на десятиліття.

Архітектура

Як представника класичної архітектури Будинок контрактів Дубно відрізняють вишукані позбавлені химерності елементи гармонійно поєднані в єдиний ансамбль рукою майстра, де підтримуючий масивний трикутний фронтон колонний портик доричного ордера (кутові колони здвоєні) з підкресленим витонченою балюстрадою балконом на другому поверсі лише акцентує увагу на центральному фасаді, а не нівелює основний декор будівлі.

Одягнена у французький руст площина стін, міжярусний карниз, пілястри доричного ордеру з вертикальним членуванням, широкий оперізуючий будинок з трьох боків (виняток – центральний фасад) фриз з тригліфами, маскарони та замковий камінь коробових арок другого ярусу – все підпорядковано єдиному динамічному архітектурному ритму, зводячи будівлю в розряд унікальних.

Додаткова інформація

Адреса: Україна, Рівненська обл., м. Дубно, вул. Свободи, 1.

Як дістатися

Автотранспортом по трасі Е40 (М19) (Доманове – Ковель – Луцьк – Дубно – Кременець – Тернопіль – Чернівці), яка проходить крізь місто по вул. Замковій, до замку Любомирських, а потім – повернути на вул. Данила Галицького, в центральній частині якої на площі Свободи розташований Будинок контрактів.

Громадським транспортом до автовокзалу Дубно, а потім на схід в бук замку до головної міської площі, де знаходиться архітектурна перлина комерції.