Уламок старої патріархальної Полтави, як нагадування про колись жвавий торгівельний міський центр, що залишився лише тінню пожовклих світлин та уривках задокументованих спогадів півторасотрічної давнини, яким випадково пощастило пережити всі випробовування безжального Часу.
Одна з тисяч та єдина в своїй неповторності перлина української торгівельної архітектури зразка кінця XIX століття, як часточка розгалуженої мережі храмів бога комерції Гермеса, яка своїми путами щільно охопила весь світ.
Величний палац на затишній чернівецькій вуличці, за аскетичними стінами якого ось вже друге століття вирує яскраво-барвисте культурно-просвітницьке життя німецької громади Буковини, що єднає її незримим місточком з далекою батьківщиною у всій багатогранності її унікальних національних проявів.
Шляхетно-витончені риси неоготики, що діамантовими гранями простоти своєї незбагненної краси підкреслюють її серед витончених барокових закрутків та пишних гірлянд неокласики австрійського минулого буковинської столиці.
Старовина будівля, що понад століття чекала своєї черги на достойну реконструкцію попри перебування весь цей час в різних, не останніх за своєю значимістю іпостасях на службі у буковинського суспільства.
Примарна історія, що пилом прожитих років лягла на вищерблені щаблі різьблених сходів, покрила матовою патиною старовинні віконні вітражі, муаровою пеленою огорнула камінний мармур, як затверджений знак якості від самого всемогутнього Часу.
Вся вінницька військова історія останнього століття написана відомими іменами і подіями на мурованих стінах його будівель, хоч безжальна рука часу і поламала цілісність комплексу, а дещо і зовсім стерла, не залишивши і сліду.
Муровані велитні-колоси, які пережили дві світових війни, щоб на порозі третього тисячоліття нагадати про славетне минуле та нескорений бойовий дух Волі міста на Південному Бузі.
Багата полтавська театральні історія, що рябить іменами зірок української сцени першої половини ХХ століття написаними невидимими чорнилами на вишуканих класичних стінах в затишному міському закутку міського центру.
Витончена перлина першої стаціонарної споруди полтавського театру, яка ось вже друге століття не втрачає своєї актуальності, хоч для цього їй і довелось пережити масштабну реконструкцію та зміну спеціалізації на вимогу новітніх часів.
Новозбудований спадкоємець минулого, який з плином часу сам поступово стає частиною української історії впевнено крокуючи шляхом всіх тих, кого пізніше людство впевненою рукою впише на пожовклі сторінки своїх літописів, а може, за браком останніх, лише рядком електронних реєстрів.
Перероджений з дерева в камінь на згадку про село і його не байдужу громаду, вже давно поглинених ненаситно-урбаністичним містом, західну частину якого вони колись захищали.
Головна транспортна артерія міста, яка ширяє над смарагдовим оксамитом повноводної річки поділяючій в замрійливому тумані Час на до і після, варто лише перетнути Рубікон свідомості, щоб озирнутися і побачити, як сучасність стає минулим.
Гідний спадкоємець того, що століттями об’єднувало крізь всі природні примхи та самодурство тимчасових правителів, постаючи з земного попілу волею творців, а не руйнівників, щоб продовжувати єдина для двох берегів життя.
Центр тяжіння чернівецького культурного буття, ошатні стіни якого за два з половиною століття по крихтах окремих життєвих історій увібрали в себе все до останку багатогранне, часом яскраво-барвисте, іноді тужливо-печальне життя Буковинського краю.
Осередок дорослих розваги справжніх чоловіків, які бешкетник-Час перетворив на центр міського дитячого дозвілля, який ось вже котре десятиліття через казки і балади плекає в майбутніх поколіннях любов до рідної землі та світу доброти.
Маленька архітектурна пам’ятка старої Полтави, як нагадування про ті давні часи, коли місто було більше схоже на сад, утопаючий навесні в запаморочливому ароматі квітучих яблунь, вишень і груш домівок-садиб з їхнім розмірено-неквапливим життям сповненим спокою та чину.
Стіни, які разом зі своїми господарями пройшли надважкий двохсотрічний шлях, але так і залишилися в тіні їхньої слави, щоб на світанку прогресивного третього тисячоліття зазирнути в безодню небуття.
Величний храм наук, який як непотоплюваний корабель високо несе прапор знань для майбутніх поколінь крізь всі бурхливі шквали непростого сьогодення та нівелювання цінності освіти представниками сучасного бомонду.
Дитя кількох майстрів, кожен з яких в свій час доклав до його створення натхненну руку, щоб воно стріло світанок третього тисячоліття у всій красі ошатної монументальності з легким натяком на давні витоки свого існування.