Видатний математик, академік, педагог і мислитель, він належав до тих людей, чий талант значно випереджав свій час. Його праці з вищої математики, теорії ймовірностей, математичної статистики та алгебри стали вагомим внеском у світову науку. Та доля геніального вченого склалася трагічно – як і долі багатьох українських інтелектуалів доби сталінського терору. Ім’я Михайла Пилиповича Кравчука назавжди вписане в історію української науки.
Народився хлопчина 1892 року на Волині, у селянській родині. З дитинства вирізнявся надзвичайними здібностями до навчання, а особливо – до точних наук. Після закінчення Луцької гімназії вступив до Київського університету Святого Володимира, де швидко здобув репутацію одного з найталановитіших студентів. Уже в молоді роки Кравчук вражав колег і викладачів глибиною мислення та незвичайною математичною інтуїцією.
Юрій Федорович Кравченко – одна з найбільш суперечливих постатей української політики та правоохоронної системи кінця 1990-х – початку 2000-х років. Генерал внутрішньої служби, багаторічний міністр внутрішніх справ України, людина стрімкої кар’єри та неабияких амбіцій, він опинився в центрі однієї з найгучніших кримінально-політичних справ незалежної України – справи Георгія Гонгадзе.
На початку березня 2005 року країна знову заговорила про «касетний скандал». Генеральний прокурор України Святослав Піскун заявив, що вбивство журналіста Георгія Гонгадзе розкрито: кількох колишніх співробітників МВС уже заарештовано, ще одного генерала оголошено в міжнародний розшук. Тоді ж було повідомлено, що на 4 березня до Генеральної прокуратури викликають колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка.
Є художники, чиї твори не вражають ані великими форматами, ані декоративною яскравістю, ані демонстративною віртуозністю. Проте саме вони здатні найглибше торкатися душі глядача, викликаючи тиху, зосереджену естетичну насолоду. До таких митців належить Володимир Синицький, один із найстаріших українських живописців і водночас яскравий представник Одеської школи живопису, що сформувала особливу традицію ліричного, камерного пейзажу.
Дитинство майбутнього художника минуло в степовому середовищі півдня України, у селі Курісове-Покровське, а все його свідоме життя було пов’язане з Одеса – містом, яке стало для нього не лише домом, а й головним джерелом натхнення. Саме тут він отримав перші серйозні уроки мистецтва. Його здібності рано помітили, і за порадою вчителя малювання він вступив до художнього училища, де навчався у видатних майстрів – Киріака Костанді та Григорія Ладиженського. Пізніше Синицький продовжив освіту в художньому інституті під керівництвом Петра Волокидіна, який також належав до цієї ж мистецької традиції.
Він народився 1911 року в Миколаєві в родині робітника судноремонтного заводу. Його дитинство минало серед поетичних пейзажів Причорномор’я та під звуки народних пісень, що лунали в родині. Саме ця атмосфера сформувала чутливу, ліричну натуру Михайла Божого й заклала основи глибокого, реалістичного сприйняття життя, яке згодом розкрилося у творчості митця.
Три роки (з 1930-ого) юнак навчався в Миколаївському художньому технікумі. Після завершення навчання певний час працював у місцевій типографії, а вже 1936 року переїхав до Одеси. Там він розпочав активну творчу діяльність і невдовзі заявив про себе як талановитий портретист, беручи участь у художніх виставках.
Заворожуюча гра сонячного світла мінлива та неповторна на полотні безкрайого українського неба, яке в тому неповторному вигляді існує лише мить, щоб вже наступної – назавжди змінитися до невпізнання в химерному калейдоскопі об’ємів, контурів, відтінків, напівтонів, барв… відтворити ту колись існуючи гаму за допомогою ординарності земних інструментів— особливе мистецтво, яке дано не кожному. Але для Володимира Орловського музи зробили виключення, подарувавши унікальний талант за допомогою пензля та фарби на завжди карбувати ту швидкоплинну мить.
Він народився в заможній сім’ї поміщиків Києва. Ні татко, який бачив свого нащадка в променях військових перемог та блиску золотих аксельбантів, ні матінка, що мріяла про медичну стежку для сина, в самих жахливих своїх снах і не могли уявити, що дитяче захоплення малюванням під час літнього дозвілля в родинному маєтку на Опачинях, стане долею їхнього Володимирка, хоч і залишить його ім’я в віках.
Єврейське дитя, яке було більше українським патріотом, ніж деякі українці. Уродженець маленького українського містечка, рідний в кожній хаті України. Зірка національного масштабу з мізерною зарплатнею. Цілеспрямована, віддана та нескорена постать, як ототожнення цілої епохи боротьби за право бути собою в надскладних умовах пізнього тоталітарного радянського режиму з його забороною на унікальність. Петро Вексляров, знаний і любимий дід Панас.
Особливих рушійних перспектив змін на краще для далеко не заможної єврейської сім’ї муляра Векслера з трьома дітьми, серед яких Пінхас був найменшим, в маленькому містечку Тальне станом на початок 1910-х не спостерігалося. Тому встановлення нового червоного режиму його батьки вважали за щастя, хоч за це і розплатилися життям свого старшого сина.
«Кулюні», як ніжно звали її батьки, поталанило з народженням в заможній та високоосвіченій родині Грушевських-Вояківських, адже вже в тридцять батько мав професорське звання, молодша за нього на три роки матуся теж мала не тільки закінчену лецеїстську освіту, а й досвід викладацької діяльності в Скальській школі. Плід кохання побачив світ в перший рік прогресивного ХХ століття, який обернувся для її народу на терновий шлях крові, горя та сліз з узбіччя історії вистланим мільйонами його жертв, в тому числі її обожнюваний татусь і вона сама. Єдина донька голови Української Центральної Ради, яка була не менш видатним науковцем-дослідником історії України, ніж той викапаною копією кого вона була, Катерина Грушевська. Але все те буде попереду, а поки…
Батьківський хутір в Криворівні на схилах чарівних Карпатах, кришталевий спів Черемошу, непередаваний місцевий колорит та затишні вечори в колі таких самих батьківських однодумців-прогресистів Федіра Вовка, Миколи Лисенка, Івана Крип’якевича, Миколи Леонтовича, Михайла Коцюбинського, Михайла Старицького… Власний шестиповерховий столичний прибутковий будинок Грушевських на Паньківський, мансарду якого орендував під майстерню Василь Кричевський… Подорожі Європою…
Духівник, який став музикантом, щоб через зрозумілу всім мову співу та мелодійних переливів нести світ української культури в світ. Саме завдяки музиці він знов підняв горде ім’я Кошиців, яке за деякими припущеннями йде від самого Гедиміна, щоб покласти на вівтар відродження української нації, змушуючи жевріти вогник свідомості та любові до Батьківщини попри окупацію рідної землі одвічним ворогом з мокшанських багнюк. Олександр Кошиць — українець, композитор, диригент, оренжувальник.
Як молодший представник молодшої гілки роду Кошиців за прадавніми європейським шляхетними традиціями хлопчина мав би йти шляхом свого батька, згодом очоливши парафію в якомусь невеличкому селищі чи навіть містечку, що ще на початку ХХ століття гарантувало і гарний теплий дах над головою, і щедрий стіл, і не обтяжливе життя. Життя Олександра котилось по накатаній колії: єпархіальна бурса в Богуславі, Київська духовна семінарія…
Ну ким йому ще було вирости при хрещених з царської родини та батьком-пристосуванцем, який зрікся свого коріння аби увійти в найвищі російські кола, з фанатичною відданістю прислужуючи окупантам рідної землі та заперечуючи перворідність української нації. Звичайно вихований в атмосфері майже священного трепету перед інститутом царизму, навіть там в далекій вільній Америці з лавровим вінком творця та золотими крилами людської вдячності за спиною за він так до кінця і не зможе вийти за парадигму своїх переконань попри всі намагання української діаспори пробудити його голос крові. Ігор Сикорський — всесвітньовідомий авіаконструктор, прабатько всіх гелікоптерів, людське життя якого в Україні так і залишається приховане фіранкою мовчання.
Окупований московитами Київ зразка початку ХХ століття, царський дому Романових та йогона ближені прикуплені за сходний кошт, переповнені вірнопідданськими почуттями живуть своє найкраще життя в Києві. Родина професора неврології та психіатрії медичного факультету Київського універу з тісними зв’язками з царською сім’єю (не кожен високопосадовець тих часів міг насмілитися запросити великих князів Петра Миколайовича та Олександру Петрівну в якості кумів, ба більше – дочекатися їхньої згоди стати хрещеними батьками його синові). Ігор — представник золотої молоді: Петербурзький морський кадетський корпус, Київський політех, Паризька технічна школа…
Греція, Італія, Іспанія… магія його ліричного тенора змушувала тріпотіти та мліти від захоплення жіночі серця. І навіть в суворо-стриманих чоловічих очах під час виконання ним надскладних партій «Пікової дами», «Отелло», «Африканки»… ні-ні, та й проблискувала скупа сльоза. Магія співу була його життям, яке обернулося його смертю. Павло Порай-Кошиць — оперний співак, привід вагнерівських опер.
Попівське дитя народжене в українській глибинці зразка 1863 року. Йому за старовинним укладом була сама лише дорога в маленьку парафію (і це в кращому випадку) з холодною плебанією те сірим життям розбавленій лише радістю віртуозного виконаня церковних гімнів, якого ніхто не оцінить. Йому пощастило вирватися з замкненого кола, за яким діти спадкували професію та життя своїх батьків.