“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Джерело цілющої вологи для душі і тіла, дароване небесами як вища милість до ізюмської сильної і вільної землі завжди готової відстоювати заповіді Божі проти будь-яких земних тиранів.
Куточок світу і спокою, який дав місцевим жителям гідно пройти крізь усі випробування сімдесятиріччя радянського безбожництва та із світлою душею вступити в третє тисячоліття.
Від неї відхрестився рідний батько, вона втопила в крові і сльозах цілий край, за нею полювали сам король, а за на захист виступив турецький султан… Ім’я її кануло в забуття, але пам’ять про її гріхи народний поголос в легендах і переказах зберігає досі.
Крута гора над Ужем обрана владної правителькою, котру народна чутка прозвала Погань-дівою, для резиденції була під стать її норову – така ж чорна і населена нечистю. А щоб замок на вершині ніколи не змогли взяти приступом вороги, веліла жорстока будувати його тільки з добірних чорних каменів обмитих водами річки у підніжжя та вапно для розчину гасити лише молоком і яєчними білками.