“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Монументальний пам’ятник підприємницької ініціативи з поглядом у майбутнє, який разом з країною так і не став палацом прогресу та творення, через імперські амбіції та пиху можновладців від Московії.
Величний колос в класичних шатах на одній із старих уманських вуличок, що губляться в охайної зелені з солодким присмаком річкового бризу.
Маніакальний намір Московії приєднати Кримський півострів – це скоріше з області психології аніж раціональної логіки, коли раб мріє зайняти господаря, але він так і лишається рабом, навіть здійснивши свою мрію. Мабуть витоки всієї імперської хвороби її правителів лежать на поверхні справжньої історії, яка є найганебнішою та найбільш охороняємою таємницею варварів з мокшанських боліт. А факт полягає в тому, що Московський каганат – всього лише улус Золотої Орди, який навіть після розпаду останньої два століття (аж до 1700 року) платив данину Кримському ханству як правонаступникові монгольських правителів.
Але бажання стати господарем і реальне перетворення на нього – то дві великі різниці, бо народжений з мілкою душонкою раба нездатний усвідомити всю широчинь прав та обов’язків свободи, а побудувати здатний лише каземат оснований ні силі. Мабуть саме тому раз-у-раз в своїх намаганнях приєднати півострів правителі Залісся, яке-то всі европейські літописи навіть не визнавали за Русь, терпіли нищівне фіаско.