“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”

Н.В. Гоголь

“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”

Генріх Гейне



Млин в Грушівці

Величний плід кохання небесного покровителя торгівлі Гермесу та людської підприємницької ініціативи, який тривалий час вірою і правдою служив на благо українській землі, поки час і окупаційна влада не покинули його на призволяще.

Те, що лишилося від вітряного велетня, який помахом своїх крил десятиліттями захищав селище на південному березі Юшанли від нечистого, поки темні сили не спалили його, щоб менонітська душа нарешті покинула його на поталу бешкетнику-Часу.

Читати далі »


Правопис чи війна?

Яке найнагальніше питання під час війни, коли ворог майже дістався столиці: посилення оборони, покращення забезпечення армії чи пошук додаткових людських резервів? А от і – ні! Для московитів завжди, за будь-яких обставин першим питанням ішла Україна, чи скоріше її розчинення у «великому російському» народові, якого ніколи не існувало (це штучний конгломерат з фіно-угорським ядром мокши – ерзя – меря), задля облагороджування останнього. Таке становище речей вже багато-багато століть, іноді навіть здається, що це і є єдина мета існування країни на мокшанських багнюках.

Саме тому робота по «зближенню» російської і української мови почалася за вказівкою Москви одразу після радянської окупації України. Так першою віхою в рамках «лагідної» русифікації стало затвердження наркомом освіти 6 вересня 1928 року складених Григорієм Галаскевичем та схвалених харківською Всеукраїнською правописною конференцією правил правопису та орфографії української мови, де ще були враховані українські національні традиції вимови та існувала літера «Ґ».

Читати далі »

Хмара тегів