“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Свята вода, що століттями рятувала і оживляла, захована під землю безбожниками і відроджена в світлий час відновлення української незалежності, щоб зберігати її як найціннішу реліквію.
Маленька капличка на честь чуда створеного спільними зусиллями землі і небі, як наочна демонстрація величі буття у всій його могутність і слабкості перед безжалісною волею.
Заморська гра, що підкорила весь світ, з’явилася в гирлі Кальміуса десь на рубежі XIX і ХХ століть, хоча версії про її основоположників різняться – від моряків англійських торгових суден на циклодромі біля Міського саду до іноземних інженерів з “Нікополя” або “Руського Провідансу”, а може правила гри шкіряним м’ячем почерпнув хтось з купленої за сорок копійок брошури Л.Н.Можаровского “Футбол. Керівництво та правила” надрукованої в Одесі в 1909-ому.
Хоча офіційною точною відліку існування маріупольського футболу вважається турнір п’яти портових міст (Бердянськ, Таганрог, Керч, Маріуполь, Феодосія), що проходив в останній 1912-ого, де команда на чолі з чехом Стефаном Красовським зайняла почесне третє місце по “коловій системі” як вказано в замітці від 4 серпня журналу “До спорту”.