“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Шлях від дарувальника простих радощів буття до командного центру грози Приазовських степів лише на мить відстрочити прихід червоних катів на благодатні українські землі.
Витончений представник маріупольської архітектури в чудовому ароматі солодощів і кави, який крізь століття проніс пам’ять про минулий добробут міста для відродження через всі перепони і бурі непростих часів.
Випадок іноді дарує людству перлини, які не втрачають своєї актуальності крізь час і простір. Якісь з них бережуть життя, інші – роблять його зручнішим, деякі – просто красивим… А є в українській історії раптовий винахід, який полюбляють всі – від мала до велика, і саме з ним асоціюється сам стародавній Київ у весняному квіті каштанів – казковий, чарівний, загадковий і найпрекрасніший. Київський торт – його райський смак ні з чим не сплутаєш, його ідеальній рецепт унікальний, його яскраве забарвлення і є Україна.
Початком існування найсмачнішого торта вважається 1956 рік, хоча його початкова рецептура і значно відрізнялася від теперішньої: на київській кондитерській фабриці по-перше яєчні білки збивали холодним, по-друге – в якості горіхів використовувались солодкі кеш’ю, величезну партію яких червоні ради виміняли на щось із засік своєї батьківщини, а ще коржам не давали добу відстоятися.