“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Типовий проект, що перетворився в одну з архітектурних перлин, що склали самобутнє намисто полтавського міського центру, яке ось вже два століття охороняє вічну міську душу.
Адміністративна будівля, під дахом якої з ХІХ століття зосереджується весь великий адміністративний арсенал Полтавської губернії-області в протистояти викликам часу, переродившись після руйнівних наслідків чергового загострення імперських амбіцій окупаційної влади з Московії.
З часів перших поселень часів бронзи (І тисячоліття до н.е.) на родючих, багатих дичиною та рибою заболочених озерах в середній частині річки Молочної життя не вщухало: скіфи, сармати, ногайці, половці… аж допоки татаро-монгольські орди зі сходу не спустошили українські терени на віки і віки, перетворивши чернопорсько-приазовські степи на Дике поле. Як ті прадавні народи іменували поселення на Молочній – з плином часу історія не зберегла.
Потім на початку ХІХ століття (орієнтовно 1803 рік) на береги української ріки прийдуть гнані на батьківщини за релігійною ознакою меноніти. Вони заснують свою німецьку колонію на берегах Молочної з центром в Гальбштадті, що зайняв лівобережжя саме там, де затишні природні загати колись служили притулком прадавнім праукраїнцям. Називаючи свій адміністративний центр «напівмістом» (німецькою – Halbstadt) анабаптисти мали на увазі відносну незалежність самоврядування інших десяти своїх молочанських поселень, які з’явилися тут одне за іншим за якихось пару років від заснування.