“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Той, хто пройшов три етапи свого становлення через полум’я перетворення щоб стати тим, що він є на зараз, весь цей нелегкий шлях достойно виконуючи свою високу просвітницьку місію.
Вся вінницька історія останнього століття закарбована у величі нашарування часових змін, як нагадування про швидкоплинність буття та непередбачуваність результатів примх долі, що іноді перетворює звичайність на шедевр.
Як абстрактний місток між німецькими колоністами зі сходу та цивілізацією на заході Вінниця кінця ХІХ – початку ХХ століття була набагато більше європейським містом ніж зараз., чисельні комерсанти з усіх куточків Старого Світу жили і працювали на її теренах. Головних конкуруючих неофіційних партій визначилось дві – про-германська та про-французька, які бачили майбутній розвиток міста крізь призму фінансово-політичних моделей цих развитих країн, хоча кожна з них мала свої принади та недоліки з урахуванням українських реалій.
Безкровні баталії між франко- та германофілів точилися майже на всіх соціально-побутових фронтах Вінниці. Причому партія останніх мала набагато більшу вагу завдяки негласному поручительству самої московської імператриці, уродженої принцеси Гессенської, та величезним інвестиціям бюргерів у вітчизняний агросектор, що забезпечувало їм підтримку чисельної місцевої єврейської громади, але й ряди прихильників республіки були щільні.