“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Світоч знань епохи найбільшого розквіту буковинської столиці, як мовчазний пам’ятник часів прекрасної імперії творення та прогресу, що щезла в буремних потоках часу лишивши по собі на згадку лише розкіш архітектурної спадщини.
Один з таких не схожих один на одного шедеврів місцевого майстра, що увічнив його ім’я крізь століття у витончених класичних лініях величного храму служіння високим цілям науки та знань ось вже друге століття.
Вона прийшла в цей світ, щоб володарювати та підкоряти чоловічі серця, адже лише за правом народження у впливовій родини угорських аристократів вона мала все, що забажає серце, а від Небес отримала надзвичайну вроду та чарівність, які подарували їй надзвичайну владу. Кохана єдина донечка Андраша Баторі та полячки Анни Закреської, прекрасна Софія, з дитинства була оточена розкішшю палацевих залів.
Домашня освіта з уроками релігії, читання, письма, домогосподарювання… і вже підлітком шляхетна чарівна красуня з величезними очима зводила з розуму всіх осіб чоловічої статі від малого до старого. Звичайно, що дівоче серце не довго залишалося незайманим, адже в числі її палких прихильників окремою постаттю виділявся Дьордь ІІ Ракоці, син надвпливової та надзаможної родини трансільванських князів Ракоці.