“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Маленький діамант великого міста, який не втратив свого витонченого блиску в руках шаленого люмпена від народу, у величі гідності виконуючи ту роботу, до якої ніколи не був призначений.
Один з кращих зразків архітектурної класики, в якій музика гармонії окремих акцентів складає оду витонченості творіння.
Коли руками українських поселенців лінія розмежування між Московією і Кримським ханством фактично відсунулася на азовське узбережжя за Дике Поле імперія двоголового орла кинула чималі сили і засоби для її утримання на поточному рівні, для чого вздовж за новітніми фортифікаційними технологіями в рекордні строки було зведено сім фортець Дніпровської лінії. Однією з них була Олександрівська в районі Хортиці.
Доля останньої дещо відрізнялася від інших в першу чергу тривалими термінами будівництва, що було викликано в першу чергу зміщенням місця будівництва на кілька кілометрів від Мокрої Московки до Сухої. Так що добре укріплена п’ятнадцятикутна зірка площею в сто тридцять гектар з чотирма цитаделями, казематами, п’ятьма казармами, цейхгаузами, церквою Георгія Переможця та глибокими ровами по периметру була закінчена лише через п’ять років після офіційної дати початку будівництва в 1770-ому.