“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Елітний особняк в найпрестижнішій частині привілейованої вулиці чорноморської перлини, як підтвердження високого статусу його власника, який не змогли нівелювати ні час, ні люди.
Побудований на контрасті протилежностей аскетичний класичний акцент на тлі палацової розкоші в зеленому вбранні.
Старий Кам’янець, як шматочок Середньовіччя дбайливою рукою Хроноса збережений крізь століття усіх трагедій великих і маленьких української історії, покоїть в своїх підземеллях сотні тисяч секретів, частина з яких так глибоко пішла в надра пам’яті і покрилася пилом часу, що дістати їх на білий світ не представляється можливим, інші – настільки огорнула пелена легенд, що за нею важко вгледіти правду, треті ж сяють діамантами кришталевої чистоти, не дивлячись на всю свою неймовірність.
Так в міській історії зафіксовані прецеденти страшного бича Європи того часу – полювання на відьом під прапором інквізиції. Адже в боротьбі за видних женихів коштувало лише вказати на більш щасливу суперницю як на підозрювану в чаклунстві, і ось черга на серце обранця ставала на одну нещасну коротше, або звинуватити гордячку / конкурентку / зрадницю в смертному гріху, від якого на думку церковного суду на цілі міста спадали нещастя і який міг очистити лише вогонь багаття, щоб назавжди позбавиться від ненависної персони або просто за рудий колір волосся діва була засуджена на смерть.