“Архітектура — теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази.”
Н.В. Гоголь
“Минуле – батьківщина душі людини. Іноді нами опановує туга по почуттях, які ми колись відчували. Навіть туга за колишньої скорботи.”
Генріх Гейне
Духовний осередок, якому Час вже намірив більше півтораста років, щоб зберегти надію на відродження української землі через повернення до витоків її сили, попри багато століть намагання їх знищити.
Той, хто пройшов свій шлях відродження до кінця, випивши повну до країв чашу горя та випробовувань разом із своїм народом-творцем.
Міжвоєнна франківська Ворохта, знана як один з наймальовничіших карпатських курортів, який за Версальським мирним договором опинився під владою Польської республіки. Щасливе дитинство серед чарівної краси оксамиту смерек та кришталю гірських річок. Онуфрію Цабанюку пощастило народитися (28 травня 1924 року) та вирости в мирний час.
А потім почався жах найкривавішої в новітній історії Другої світової: радянська окупація 1939-ого, німецька – два роки потому, вивезення на примусові роботи під Штуттгартом, український переселенський табір в Авгсбурзі… – там для нього закінчилася війна, але для України вона продовжилася другою радянською окупацією. Саме тому молодик вирішив не повертатися до рідної Ворохти, його шлях лежав на захід якомога далі від червоного скаженого люмпену.