Багатобічний літературний талант. Марк Йогансен

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-04-2024

Гримучий коктейль німецько-української крові, який подарував світові чимало неординарних особистостей, в особі Михайла Йогансена він став справжнім літературним вибухом, бояк мало знайдеться стільки багатобічних авторів, творчість яких в різних жанрах була б настільки успною. Він український поет і прозаїк, гуморист та лірик, філософ та прагматик з чисельними роботами сценариста, перекладача, літературного критика. Його історія як дві краплі води збігається з сотнями і сотнями, які разом складають орну ріку «Розстріляним відродженням».

Далеке німецьке остзейське походження діда по батькові, але козацького родоводу рідної матусі Ганни Федіровни з Крамаревських виявилося цілком достатньо, щоб все життя молодший Йогансен вважав себе українцем. Дитинство у вчительській сім’ї, Третя чоловіча гімназія, Харківський університет.

Читати далі »

Українська магія гребінця

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-04-2024

Він — той магічний предмет сьогодення, який за тисячоліття і тисячоліття свого існування ані трошки не змінив своєї форми, сутності та призначення, хоча про його глибинний зміст сучасні українці вже почали потроху забувати, а сам ритуал перетворився на повсякденну рутину. А колись гребінець був одним з найшанованіших предметів в арсеналі кожного українця, таким собі оберегом індивідуального щоденного використання.

В прадавні часи на українській землі гребінь вважався єднальною ланкою між небесним світом, землею та підземеллями небуття, адже він проходив волосся від коріння до самих кінчиків, наче проводячи душу життєвим шляхом. Він виступав символом зв’язку поколінь і дощу чи лісу, як його матеріальному ототожненню. Недарма ж його зображення у вигляді хвилястих ліній зустрічаються ще на трипільському посуді, а золотий скіфський гребінь IV століття до н.е. — неперевершений приклад ювелірного мистецтва.

Читати далі »

Красна Гора, Лельник або на Луки чи Антипа

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-04-2024

Оспівана веснянками та наспівами перших птахів, зігріта сонячними променями, овіяна теплими вітрами, уквітчана запашними квітами,прекрасна та живіша за саме життя, вона легкою ходою крокує українською землею, і під її тендітними ніжками розквітають квіти і трави в радісному поверненні до буття після тривалого зимового сну смерті. Слов’янська Леля — донька покровительниці всесвіту Лади.

Її вітали на Красну Горку 22 квітня перед Ярилком Вишім, та ще кликали Лельником, Ляльником, Великою Ладою чи Дівою, що зафіксоване на слов’янських теренах ще в VI — V тис. до н.е. В народній уяві цього дня Лада ставала на пагорбок, озирала все навколо і починала наводити лад після бешкету норовливої зими та її синів протягом тривалого сезону холодів, поки її чарівна донечка Леля бігає-веселиться по тільки-но позеленілим ланам та садам, радіючи поверненню на українську землю.

Читати далі »

Вареники для митрополита

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-04-2024

Гріх любові до смачної їжі притаманний будь-якому українці без розподілу на стать, вік та соціальне положення. І українські церковні діячі, яким буцімто не по рангу, згідно вчення Христя, в цьому питанні — не виключення. Тим більше, якщо в меню національна традиційна страва приготована справною майстринею, тут і сам Боженька не встоїть від спокуси поласувати смачненьким…

Правдива ця історія чи вигадана, а почалася вона другій половині ХІХ століття в невеличкому тоді ще курортному буковинському Яремче серед мальовничих Карпат, де в сім’ї мілких готельєрів Мулярових виростала донка Стефанія. Бояк родинний бізнес був зовсім невеличким і приносив неабиякий дохід, куховарством для гостей займалася безпосередньо сама господиня, а донечка їй активно допомагала. Причому готували вони так смачно, що гості рік у рік поверталися на відпочинок до їхнього невеличкого затишного родинного гніздечка.

Читати далі »

Традиційна українська закуска. Паштет

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-04-2024

Страва з легким іноземним фльором, який мало відповідає історичній дійсності. Адже на українських теренах чисельні рецепти паштетів (чи в інших варіантах «пашкетів» чи «намазок»), як швидкої закуски довгого зберігання, відомі з давніх давен. Воно неодмінний гість українського традиційного сімейного застілля та святкових урочистостей.

Вони відрізняються набором інгредієнтів, але рецептура приготування вони однакова: холодне чи гаряче приготування. Відмінність же процедури полягає лише в наявності або відсутність кінцевої стадії обробки готового паштету після змішування всіх попередньо приготованих і подрібнених складових: або запікання в глиняних, змащених вершковим маслом і присипаних борошном або сухарями посудинах (рідше відварювання в бавовняній серветці), або без запікання.

Читати далі »

Український народний календар. Квітень

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-04-2024

Він за руку приводить справжнє тепло на українську землю, хоч останні подихи зимової люті ще іноді дають по собі знати інеєм на молодій травиці та пелюстках першоцвітів, зненацька завислій в повітрі сніжно-дощовою мгичкою, тонкою кригою на калюжах… Середній син красуні-Весни, обласканий променями сонця-Даждьбога, вінчаний з прекрасною богинею кохання Лелеєю, він – мальовничий Квітень, якого українці поміж собою ще звуть Вередник, Вередун, Водолій, Дзюрчальник, Крапельник, Краснець, Крутий, Лелечник, Обманщик, Переплетень, Пустун, Сонячний, Цвітень…

Другий місяць весни — один з найшанованіших серед хліборобів, бо «весь рік годує» разом з покровителькою врожаїв Ладою. Хоч сівачам треба бути обачними — розлютиш його, і квітень жорстоко помститься, видме все насіяне буревіями чи випалить ледь розквітле останніми паморозками. Том-то до Вередуна треба ставитися з усією повагою, щоб він вчасно закликав сонце-Ярила і покровительку дощів Дану, та не їздив на санчатах до старшого брата Березня, а рядився в зелені шати, вигоняв на пасовище худобу-коней і запрягав волів у віз в довгу дорогу чумацьким шляхом, «бо соловейко вже співає».

Читати далі »

Радуниця чи Дарини-грязнухи

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-04-2024

Вона приходить за Великоднем, з першим квітневим промінцем вранішнього сонця щоб нагадати живим про тих, завдяки кому вони існують на цій планеті, поколіннях і поколіннях їхніх померлих пращурів, які колись жили, кохали, працювали на землі, яку вони вважали своєю. Згідно староукраїнських вірувань вважається, що саме на Радуницю, 1 квітня, душі повертаються на один день з райських хащів Вирію, щоб провідати своїх нащадків та перевірити дотримання ними споконвічних традицій.

Цього дня (його в народі ще звали Жилавим чи Провідним понеділком) з пасочками та крашанками українці йшли після сходу сонця на могили своїх родичів, де залишали свої дари на помин рідних душ («Хай відпочивають та радіють на Луках Сварожих та нас не тривожать!»), а по поверненні всією родиною сідали за поминальний стіл з тією ж обрядовою їжею та коржиками-жилянниками. При чому на столі мали бути присутні виключно холодні страви («щоб души пращурів не обпеклися»).

Читати далі »