Здається, що тут час зупинився в момент заснування Маріуполя і зрушити стрілки його годинника не змогли ні ядра англо-французької ескадри, ні науково-технічний прогрес, ні дві світові війни, ні бурхливий ентузіазм рад. Їх ніби немає при існуванні в самому серці Центрального району. Забуття, безвихідь, тлін…
Крим. Бажаний і далекий вічний півострів, який Московська імперія за свою історію в різних іпостасях приєднувала аж вісім разів, а він так і залишався чиїм завгодно, тільки не її. Черговим тактичним ходом в необгрунтованих імперських домаганнях став великий вихід християн 1778 року, який повинен був послабити економіку Кримського ханства (основними орачами його були саме представники Христової віри) і одночасно вирішити проблему заселення Приазов’я.
Колись давно невелике поселення під Бучачем славилося своїми весільними традиціями, завдяки унікальності яких воно вперше з’явилося на сторінках літописної історії ще в кінці XIV століття в науковій праці дослідника етносимволизму «Синопсис» Анатолія Демаха. Правда тоді воно ще називалося Загайполе.
Пройде два століття. У села з’явиться власник в особі надвірного маршалка Якуба Потоцького. І його доля круто зміниться: буде отримано дозвіл на проведення двох ярмарків на Петра і Павла та Чеснохрестенье, з’являться оборонні споруди, впроваджено Магдебурзьке право у 1578-ому, але все це буде вже під новою назвою Потік на честь древньої фамільної резиденції під Енджеюв, останні права на яке були поступлені Якубом стриєчному братові Яну за півстоліття до того.
Останнє спокійне десятиліття перед великою катастрофою. Маленьке мальовниче закарпатське село Павлово, де верхівки вікових сосен цілує вітер свободи, а могутні вершини Карпат назавжди вдихають всю силу мужнього творення збережену тінями забутих предків в душу тих, хто хоч раз пізнали їх. Благополучна сім’я інженера Грунфеля, і довгоочікувана радісна звістка про народження сина нареченого Максиміліаном 9 серпня 1928 року.
Налагоджений міщанський побут, зачаровує краса природи … і Європа над прірвою – червона і коричнева недоімперіі, самовпевнено вирішили розділити світ навпіл, повергнувши його в хаос. Самостійність Карпатської України та анексія 1939 року Угорщиною, що виступала на боцы агресорів стали початком кінця мирного життя сім’ї Грунфелей.
Прохолодні морські води, котрі легкої хвилею накочуються на золотистий берег, освіжаюче дихання бризу з самого серця Пасейдону, оксамит золотистого піску – мрія про млості і блаженство мільйонів жителів далеких від узбережжя мегаполісів і маленьких сіл. Та тільки вони, напевно, і не здогадуються, що на пляжах курортів місцеві жителі – рідкісні гості, у них робота, турботи, справи, які ніякими хвилює не змити і вітру не здути, а море – це приємне доповнення в рідкісні хвилини відпочинку.
Але там, в серці Слобожанщини, за сотні кілометрів від жаданого моря досі існують легенди про судноплавство місцевих річок, по яких до Харкова через Сіверський Донець стрункими рядами йшли каравани барж з рибою і всілякими делікатесами сходу…
Міцні оборонні стіни у витонченій обгортці барокових закрутках багатьох любителів легкої наживи вводили в оману своїм нарочито химерним видом, але як тільки справа доходила до реальної битви, ось тут-то Свірзький замок і показував свої гострі зуби: грузькі болота, компактне розташування, добре прострілюваний навколишній периметр.
І тоді для агресора починалася довга і виснажлива облога, а захисники фортеці, в глибоких підвалах якої зберігалися чималі запаси продовольства на всі випадки життя, у дворі був виритий глибокий колодязь з кришталево чистою водою і повідомленням із зовнішнім світом у вигляді підземного ходу до Успенському костелу, лише посміювалися…
Він народився в бурхливо прогресуючому Харкові на зламі епох в 1895 році, коли здавалося, що світ остаточно покінчив з війнами і став на шлях прогресу і творення. Щасливе дитинство на одній з тихих вуличок в самому серці старого міста, де його матуся мала репутацію однієї із найкращих капелюшних майстринь, що створило благодатний грунт для розвитку багатогранних талантів юного обдарування, яке почало писати музику у вісім років. Йосип Шиллінгер.
Надходження в столичну консерваторію було справою вирішеною при таких безсумнівних музичних талантах. Благо закінчити її по класу диригування та композиції йому вдалося в 1917-му, щоб встигнути повернутися до рідного Харкова до початку більшовицької бійні.
Його трагічна доля завжди займала розуми і серця українців набагато менше ніж те, що він залишив у спадок. Не слова сміливої тиради, кинуті в обличчя московським тирану, який прорубував вікно в Європу замість дипломатичних шляхів пошуку компромісів, кинув тисячі життів на вівтар своїх амбіцій, відібрав свободу у українського народу, запам’ятала історія, а заворожуюче уяву сяйво золота в бочках доставлене на зберігання в англійський банк.
Павло Полуботок, офіційному визнанню якого гетьманом кривавий цар Петро I противився всіма силами в порушення власних зобов’язань по повазі незалежності і права на самовизначення українського народу, запідозривши в ньому «хитру людину, з якої вийде другий Мазепа», все своє життя присвятив служінню Україні.