Чугайстер - добрий дух лісу і гір

Опубліковано Виктория Шовчко 06-08-2019

Виключно український персонаж, якому немає аналогів у світовій міфології. У нього багато імен (дід, нічник, гай), а дослідники навіть вбачаю його зв’язок з чугами (сторожові козацькі вежі). Він як дух вітру грає на сопілці і танцює, не дивлячись на свій поважний вік так, що у його простих смертних партнерів не витримує взуття. Він захищає і оберігає, вчить і підбадьорює – дух лісу і гір Чугайстер.

Він такий старий, що не вимовляє багато звуків. Його сива борода і густа шевелюра, з під якої іноді проступають роги, падають на могутні плечі, а високий зріст дозволяє дістати зі сволока спеціально для нього приготований банош (кукурудзяна каша). Його нелюдська сила – така ж легенда як він сам, але вона є необхідністю для того, хто вибрав своїм покликанням захист лісорубів, пастухів і мисливців від спокуси мавок. На знак подяки за це люди, пам’ятаючи про беззубість старого, залишають для нього в лісах і горах бануш або кулешу, а якщо після повернення не знаходять їжі – радіють, бо це значить, що винищувач спокусниць приходив і зробив свою справу.

Читати далі »

Золота лихоманка голодомору

Опубліковано Виктория Шовчко 02-08-2019

Про жахи радянського геноциду українського народу 1932 – 1933 років, в якому за приблизними оцінками істориків загинуло до десяти мільйонів чоловік, знає весь світ. Але “Закон про три колоски” був лише одним боком операції по фактичному знищенню самого непокірного з “братніх” народів п’ятнадцяти республік. Були ще торгсини (торгівля з іноземцями), про яких мало хто пам’ятає, а тому нівелюють цю складову…

З’явилася ця контора в 1930-ому, але до України нове віяння докотилося акурат в січні 1932 року (офіційна постанова економічної наради при раді народних комісарів УРСР від 29 червня 1932 року), коли почався розроблятися план штучного голодомору для знищення українців і заселення їх спорожнілих будинків вихідцями з середньої смуги Московії для асиміляції і розведення бунтарської крові непокірної нації, яку так і не зміг зламати попередній імперський режим.

Читати далі »

Я - частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо

Опубліковано Виктория Шовчко 31-07-2019

Він народився в родині духовних служителів (два його діда були священниками, а батько – професором Київської духовної семінарії), з дитинства оточений християнськими принципами смирення і чесноти, він все життя протиставляв себе Богу, граючи на боці його противника в ясновельможних променях гордині.

На долю Михайло Булгакова випало чимало випробувань від так завзято ним підтримуваних червоних рад: звинувачення в “літературному білогвардійстві”, вилучення його п’єс з репертуарів всіх театрів країни рад, неможливість друкуватися, позбавлення абсолютно будь-яких коштів існування, не дивлячись на спроби найнятися хоча б двірником. Це майже довело його до самогубства, на випадок чого в кишені завжди був припасений револьвер.

Читати далі »

Дерево багатьох творців

Опубліковано Виктория Шовчко 27-07-2019

Його вік за різними оцінками сягає семисот років, а може і більше, що номінально робить його свідком фактично всієї історії Правобережної України практично після татаро-монгольської навали 1240 року. За одне це нація повинна зберігати його як священну реліквію своєї історії, хоч на його могутньому стовбурі нині залишилася лише одна жива гілка “завдяки” старанням радянських індустріалізаторів, що підняв рівень в Дніпрі будівництвом Дніпро ГЕС.

Звичайно за такий тривалий період колись розкішну крону запорізького дуба надійно обплів кокон муару народних легенд, домислів і пророцтв, з яких зараз за давністю років і не вичленувати крупиці фактів, але це йому лише надає додатковий шарм в очах заїжджих туристів і парафіян місцевої церкви.

Читати далі »

Українці минулого очима іноземців

Опубліковано Виктория Шовчко 25-07-2019

Про освіченість і аристократизм українського козацтва в Європі ходили легенди – дипломати-воїни знали по декілька іноземних мов, були присвячені в усі тонкощі європейської політики та етикету, які дотримувалися з педантичною пунктуальністю під час офіційних зустрічей. При обмірковуванні своїх справ, за оцінкою іноземних дипломатів, вони завжди мали на увазі загальне благо, за що посол імператора Рудольфа II в Запорізької Січі Еріх Лясота в 1594 році називає їх у своїй доповідній записці “європейськими лицарями”.

При цьому козацька республіка, де погляди висловлювалися вільно і краща думка опонента приймалася без опору, народжуючи в суперечці діамант істини, могла б зрівнятися за своєю славою зі Спартанською за рівнем організованості, демократії і культури, якби не одне але (на думку посла Венеції А. Веміна “Relazione dell origine del costumi dei Cosacchi”, 1650 рік), яким була любов до зеленого змія.

Читати далі »

Одеський початок початків

Опубліковано Виктория Шовчко 22-07-2019

Питання дати появи футболу на українських просторах в усі часи стояло серед уболівальників досить гостро, тим більше що Великий Хронос постарався за бурхливе ХХ століття внести в нього якомога більше сум’яття. Фанати ведуть нескінченну суперечку за честь для їхньої команди вважатися першовідкривачами, в якій з кожним роком з’являються нові факти і свідчення, думки і оцінки, але до перемоги ще так далеко. І при цьому невизначена відповідь на питання, що вважати першою подією футболу – матч або створення команди?

Ось наприклад Чорноморська перлина має всі підстави претендувати на звання першовідкривача – літопис її футболу згідно даним колишнього футболіста-історика Бориса Галінського починається в 1878-ому зі створення Одеського британського атлетичного клубу (ОБАК), а документально підтверджена – з 23 січня 1887 року і знайденої замітки в “Одеському віснику” про матч з “foot-boll” на площі за Чумною горою, який організовували члени місцевої англійської колонії (без вказівки, що він перший).

Читати далі »

Львівський Фідій

Опубліковано Виктория Шовчко 17-07-2019

Перемишльське обдарування, яке отримало вищу освіту у Відні та Римі, яке працювало з професорами в Будапешті – він міг би працювати у визнаних столицях європейського мистецтва, але кохання всього його життя залишився Львів.

А почалося все для юнака з бідної перемишльської греко-католицької родини з вирізання рам для картин в майстерні місцевого майстра. Так би й залишився Петро Війтович нереалізованим талантом, якби не щасливий вступ до лав учнів самого Леонарда Марконі в двадцятирічному віці і зустріч з містом своєї мрії. У майстерні був дорогий мармур і всебічна допомога від вчителя, який до того ж допоміг майбутньому великому скульптору виїхати на навчання до Відня по стипендії князя Єжи Чарторийського.

Читати далі »