Довбушева юшка або карпатський бограч

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-07-2022

Смачний, ароматний та дуже поживний він підтримує сили тих, хто живе у високих Карпатських горах, дістатися мальовничих полонин яких коштує чималих сил та енергії. Він повністю відповідає вимогам першорядного завдання традиційної карпатської кухні – максимальне насичення та вітамінізування при відмінних смакових якостях – що ж це, якщо не м’ясо, картопля, перець і томат з різними варіаціями добавок?

І хоча офіційні джерела називають бограч мадьярською стравою, вона є суто надбанням Карпатської Русі-України – адже де в тій Угорщині полонини, на яких в мідних казанах (турецькою «bakraç», що і дало назву страві) готували пастухи свою юшку з м’яса вбитих блискавкою на випасі тварин, попередньо файно вимочивши м’ясо від крові проточною джерельною водою за допомогою вбитих в річкове дно через його кавальчики палів? – А немає їх там.

Читати далі »

Чернівецькі корабельні легенди

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-07-2022

Здавалось би де Чернівці, а де то море? І справді, мінімальна відстань по прямій від суходольного міста до північнішої координати Дністровського лиману перевищує 380 кілометрів, до бурхливих ж чорноморських глибин — взагалі всі чотири сотні; навіть більш-менш повноводна річка Прут обходить його лише крайцем. Але це аж не скільки не стало на заваді появи в самому серці буковинської столиці, серед щільної міської забудови справжнього корабля з носом, що впевнено розсікає хвилі метушливого життя, затишною палубою для відпочинку та капітанською рубкою високо піднесеною над буденністю, хоч по факту все це — лише оптична ілюзія.

Звичайно місцеве суспільство, хоч і виховане в кращих традиціях аристократичної Австро-Угорщини, аж ніяк не могло оминути своєю увагою настільки неординарний архітектурний об’єкт та ще й з обмаллю сухих фактів офіційної історії — так на світ з’явилося чимало чернівецьких передаваних з покоління в покоління легенд та переказів.

Читати далі »

Срібний вершник на срібному коні. Герб Погоня

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-07-2022

Носити звання Захисника Вітчизни за всіх часів було надпочесно, а честі мати його символ на своєму гербі — гідні найкращі з найкращих. Саме тому срібний лицар на срібному коні із занесеним мечем та щитом на червоному тлі був присутнім лише на емблемах самих прославлених родів Литви, Польщі, Білорусі, України, покоління і покоління яких уславили себе в боях за волю і незалежність своєї батьківщини.

В величі постаті воїтеля переплелись між собою дохристиянські слов’янські традиції вшанування верховного бога Сонця та покровителя чоловічої сили Ярила, якого завжди зображали верхи на білому (срібному) коні, та християнських билин про Юрія Змієборця із піднятим мечем (зрідка списом) в правій руці та блакитним щитом — в лівій (варіанти зображення на ньому — золоті шестикінечний хрест чи колюмни), як ототожнення войовничості, мужності та хоробрості із запорукою перемоги добра над злом, яку передбачає сама сюжетна форма символу — переслідування (погоня) ворога після його розгрому на полі бою.

Читати далі »

Керамічний архітектор. Іван Левинський

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-07-2022

Він мав з’явитися на світ, щоб все накопичене століттями різномаїття української архітектурної культури отримало гідної наукової оцінки з матеріальним втіленням своєї досконалості в нескінченій безлічі перлин скарбнички львівської забудови, хоч доля не була б сама собою, якщо б попередньо не випробувала його на міцність з імпульсом на все життя. Іван Левинський, архітектор, науковець, меценат з багатьма епітетами найвищих ступенів.

Батько в якості директора міської народної школи та ще й з давнього українського високоосвіченого шляхетного роду як мінімум міг гарантувати новонародженому синові повну середню освіту, але не сталося як гадалося — смерть тата якраз, коли Іванові виповнилося вісім і він увійшов в шкільний вік, замалий спадок, наслідком чого став переїзд до Стрию, де материних коштів ледь-ледь вистачило на початкові чотири класи для нього, заробляння грошей на прожиття церковним співом…

Читати далі »

Дівочі сльози

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-07-2022

Жіноче горе, яке краплина за краплиною витікає в цей світ десятками крихітних сльозинок, що рясним мілким бісером зливаються в єдиний нестримний потік – так було, є і буде вічно, доки існує всесвіт. Так і швидкоплинні красуні-річки народжуються з краплин, що линуть одна до одної в пошуках підтримки єднання; а їхні водоспади знову, ніби за помахом чарівної палички витівниці-Природи, на мить роз’єднують їх, надаючи можливість побачити всю незбагненну красу кожної з цих краплинок, перш ніж вони знову назавжди стануть частиною єдиного цілого.

Можливо саме ця схожість змушує людську уяву шукати в сльозах річки, а в річках – сльози, народжуючи на світ легенди десь на межі двох світів сплетених Часом воєдино.

Читати далі »

Отець батька нації. Андрій Бандера

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-07-2022

Він увійшов в український літописи тим, чиє прізвище стало синонімом справжнього українця, передавши через свою кров нащадкам таку непохитну громадянську націоналістичну позицію густо замішану на любові до рідної землі та прагненні свободи, що не ламається попри переслідування, ненависть, тортури та смерть, коли жовто-блакитний прапор перетворює на червоно-чорний. Андрій Бандера — громадський, політичний, церковний діяч України з сім’єю-легендою та прізвищем, яке знає весь світ.

Ну ким ще могли вирости діти батька, весь сенс існування якого зосередився в духовній боротьбі за волю України з окупаційними владами всіх країн, всіх часів, всіх мастей та натхнення на опір інших? Адже його власний шлях воїтеля почався ще на богословському Львівського університету, під час навчання на якому уродженець галицького Стию вступив до лав Української національно-демократичної партії з її проповідуванням автономії для українських Буковини і Галичини (до початку Першої світової війни ще знаходилися в австро-угорському підданстві), а також підтримки українського визвольного руху на окупованих Московією землях.

Читати далі »

Геродотівська українська історія

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-07-2022

Як найпрадавніший історичний твір, що подає нехай і в художньому контексті греко-перської війни V століття до нашої ери події, географічні місця та персоналії, «Історія» Геродота як мінімум заслуговує на ознайомлення широким загалом громадськості в якості основоположного науково-популярного опусу тих часів. І тут постає питання вибірковості та обмеженості її передруку на теренах «освідченої» Московії.

Ні, повністю оминути своєю увагою таку фундаментальну історичну працю навіть безпринципна московська влада хоч під радянським, хоч під царським прапорами не могла, але видавала її переклад в значно скороченому вигляді, окремими цензурованими частинами, з перекручуваннями і маніпулюванням, чи дуже обмеженим тиражем (п’ять тисяч екземплярів на всю наукову середу із забороною до публічного обігу). Так було в 1888, 1908, 1947, 1972, 1982.., хоча існували повні переклади Нартова, Мищенко и Стратановского.

Читати далі »