етимологія

Старі назви Маріупольських місцин. Лівобережжя

Опубліковано Вікторія Шовчко 08-01-2024

Десь в часи існування Кальміуської паланки запорожців та їхньої фортеці Домаха на правому березі в гирлі Кальміусу на лівобережжі існувала сторожа Війська Донського (яке ще в XVI столітті присягнуло на вірність Московській орді та її цареві), адже саме ця річка споконвіку слугувала природною межею-вододілом між сферами козацького впливу. За століття існування дозорно-спостережного пункту навколо нього, на невеликій відстані одне від одного з’явилися великі та малі селища з відставних козаків (накшталт запорізьких зимників) та приваблених річково-морським багатством рибалок. Офіційно Лівий берег увійшов на правах міського району до складу Маріуполя лише в 1939-ому, хоч номінально їм вважався з 1926-ого.

Так, трохи північніше за течією (приблизно на рівні Маріїнська на Правобережжі) вже в XVIIІ столітті існувала Успенівка (північний бік Таганрозької траси навпроти 6-ої дільниці). Глибоко врослі в землю мури з вапняку, а також залізні артефакти військового та побутового призначення викопували при будівельних роботах місцеві жителі на ділянках між вулицями Гур’ївською та Таганрозькою ще на початку 2020-х. Тому більшою частиною збереженні на Успенівці саманні будинки — надбання минулих століть (на даху одного з них під час заміни даху з черепиці на шифер в 1980-х поміж сволоків була знайдена скляна пляшка з історичним підтвердженням, що дах на тій будівлі зі стайнями перед тим офіційно міняли в 1864-ому), а до московської окупації Маріуполя 2022-ого по Гур’ївській в багатьох будинках проживали нащадки козака Сухова різного ступеню родинності. Сама ж Успенівка зберегла свою назву в прилеглому старому кладовищі та неофіційній назві парку, що колись був Азовстальським, а з передачею на баланс міста став ім. Лепорського.

Читати далі »

Старі назви Маріупольських місцин. Правобережжя

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-12-2023

Чарівні старі маріупольські топоніми. Їхні джерела варто шукати в минулому українського міста, де за правому березі Кальміусу, поруч з озером Домаха (колись була правою річковою притокою) з XV століття існувала однойменна фортеця Кальміуської паланки Запорізької Січи (ще відома як Адомаха чи Адомахія) з шістдесятьма одним зимником (офіційно). Її руїни височили на міському Базарному майдані, там де через пів-тисячоліття розташовувався сквер 500-річчя українського козацтва з однойменним пам’ятником (територія навколо ОСОУ (ДОСААФу) та кварталом південніше), ще в середині ХІХ століття.

Задля повного знищення українського козацького осередку в кальміуському гирлі після ліквідації Січи разом з усією розгалуженою мережею її сторож та дозорів московськими військами за наказом німкені-самозванки Катьки ІІ в 1780-ому сюди переселили кримських греків, виселивши споконвічних господарі, кальміуських запорожців, аж на річку Вовчу. Новоприбулі попри офіційну назву Маріуполь (Павловськом йому судилося пробути всього лише рік), вперто називали своє поселення Карасу-Базар, яке під впливом місцевих українців швидко трансформувалося в Карасівку, що стала в другій половині ХІХ столітті назвою району північніше Домахи на пагорбі (північна частина сучасної вулиці Торгової).

Читати далі »

Смотрич, яким замилує-засмотришся

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-12-2023

Одна з найдивовижніших річок України, яка назавжди причаровує душу не стільки своїми розмірами (де їй там до Дністра, тим паче до діда-Дніпра з його порогами), скільки різномаїттям своїх іпостасей вміло-натхненою рукою чарівниці-природи вставлене у відповідне облямовування краєвидами-ландшафтами, які залишаються в людській пам’яті одним з найпрекрасніших спогадів до останньої хвилини, до останнього солодкого ковтка життя на цій тлінній землі.

Від розлогих трясовин-луговин біля витоків у Андріївки через невеличкий водоспад в Купинах, чисельні острівці та вузький скелястий товтрійський каньйон заввишки до ста двадцяти метрів завглибшки (ще в XVIII столітті ним ходили малотоннажні судна) аж до широкого гирла в невисоких мальовничих пагорбах неповторний та непередбачуваний Смотрич, як справжній професійний художник-митець, готує своєму вдячному глядачеві сюрприз за кожним своїм новим вигином чи поворотом, тримаючи останнього в постійній емоційній напрузі-очікуванні-дивуванні театрального сюжету від початку до самого кінця своєї подорожі-постанови. Може саме з цим пов’язана етимологія походження його назви від «смотріти» (дивитися).

Читати далі »

Легендарний острів Зміїний

Опубліковано Вікторія Шовчко 15-02-2023

Він був Білим в добожественні часи, коли служив лише тимчасовим притулком для мандрівників-торговців всіх національностей на довгому морському шляху зі сходу на захід і в зворотній бік та перелітних птахів в їхній щорічних не ними вигаданих мандрівках північ-південь. Таким би пересічноюм, винятково географічною одиницею український острів в гирлі Дунаю і залишався в історії, якби не аура міфів і легенд, що оповила його щільною муаровим саваном таємничості загубленої десь між небом та землею.

З’являється він на сторінках літописів ще в далекому VII столітті до нашої ери під назвою Левка (з давньогрецької «білий», «світлий», «сяючий»), хоч вже століття жив в нетлінних гомерівських «Ілліади» та «Одисеї», які до недавнього часу вважалися лише поетично-міфологічною вигадкою автора, а зараз все впевненіші переходять до розряду історичних опусів, в яких за плином великого проміжку часу (як-ні-як пів-тисячоліття пройшло з Троянської війни) герої і подій автор передає через використання божественних образів.

Читати далі »

Місто багатьох імен, Чистякове

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-10-2022

Безкраї простори Дикого Поля, окупаційна царська влада Романових і іже з ними на теренах якого діяла лише номінально, протягом століть залишалася надійним прихистком для всіх нескорених, вільних душею, сильних та вольових, що тікали від своїх московських рабовласників-господарів, разом утворюючи згуртовані громади задля виживання і процвітання без гніту. Чимало українських містечок і селищ починали так свою історію, Чистякове було в їхньому числі (офіційною датою утворення вважається 1778 рік).

Однак за чверть століття після знищення Запорізької Січи, коли розрізнені українські захисники осіли по різних містах і весях в очікуванні слушного часу для реваншу, московськи царьки почали щедрою рукою праворуч і ліворуч роздавати окуповані землі разом з їхніми мешканцями своїм поплічникам. Так вільне поселення при злитті Севастянівки та Орлової опинилося в руках генерал-лейтенанта Степана Леонова, і було ним найменоване на честь сина Олексія.

Читати далі »

Молочне місто, кисільні береги

Опубліковано Вікторія Шовчко 16-09-2021

З часів перших поселень часів бронзи (І тисячоліття до н.е.) на родючих, багатих дичиною та рибою заболочених озерах в середній частині річки Молочної життя не вщухало: скіфи, сармати, ногайці, половці… аж допоки татаро-монгольські орди зі сходу не спустошили українські терени на віки і віки, перетворивши чернопорсько-приазовські степи на Дике поле. Як ті прадавні народи іменували поселення на Молочній – з плином часу історія не зберегла.

Потім на початку ХІХ століття (орієнтовно 1803 рік) на береги української ріки прийдуть гнані на батьківщини за релігійною ознакою меноніти. Вони заснують свою німецьку колонію на берегах Молочної з центром в Гальбштадті, що зайняв лівобережжя саме там, де затишні природні загати колись служили притулком прадавнім праукраїнцям. Називаючи свій адміністративний центр «напівмістом» (німецькою – Halbstadt) анабаптисти мали на увазі відносну незалежність самоврядування інших десяти своїх молочанських поселень, які з’явилися тут одне за іншим за якихось пару років від заснування.

Читати далі »

Арії. Діти сонця

Опубліковано Вікторія Шовчко 12-09-2021

Легендарне плем’я, своє коріння в якому шукали всі більш-менш великі диктатори задля обґрунтування свого чи своєї нації домінуючого положення в всесвітньому суспільстві та виправдання жорстокості своїх дій з утримання влади (найбільш руйнівні наслідки в новітній історії цього лишив Гітлер). Ось тільки нікому з них це так і не вдалося попри величезну кількість витрачених зусиль, енергії та коштів. Арії так і залишилися згідно з одної зі своїх назв – «напівбогами».

Аріїв або арійців (самі себе вони називали «турам» або «дхаса») з давніх часів наділяли епітетами лише вищої форми, які могли передати весь рівень їхньої виключності та описати благоговійне поклоніння перед ними всіх інших, які вважали їх за надлюдей: діти сонця, люди не тутешніх знань, посланці богів, царі, люди холоду, шляхтичі, люди п’ятої раси, мудреці…

Читати далі »

Турецький страх

Опубліковано Вікторія Шовчко 31-08-2021

Страх діє краще за будь-яку надсучасну зброю, руйнуючи боєздатність армії з середини. Саме він змушує схиляти голову перед ворогом. Через нього серце воїна перетворюється з каменя на воду, нездатне йти крізь пекло, адже як кажуть в народі: «Вогонь запеклих не пече». Чимало знайдеться в давній та сучасній історії прикладів, коли лише острахом перемагалася більш чисельна та краще оснащена армія. Але саме «турецький страх» став синонімом фізичної покори та непротидії через призму емоційно-психологічної зневіри.

А починалася ця історія в далекому 1453-ому, коли під ударом армії Мехмеда ІІ Завойовника пав Константинополь, що поселило в серцях європейців острах перед силою армії східного володаря. І з кожним роком ці занепадницькі настрої все більше захоплювали всі шари суспільства. Європу скував «турецький страх».

Читати далі »

Сармати. Між Європою та Азією

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-08-2021

Войовниче плем’я з посушливого іранського високогір’я, що одним махом своєї навали змело з північних понтійсько-причернопорських степів скіфів, які століттями господарювали на цій землі. Привабливий праукраїнський клімат з багатими природними дарами змусив сарматів (за іншою версією – савроматів) завзято битися за нову батьківщину, тим більш їм належало жити на цій землі вічно (сармат від латини «sarmatae» – вічний, безкінечний, безсмертний).

Хоча за романтизованими переказами Геродота V століття до н.е. сармати походили від тих самих скіфів-воїнів, а матерями їхніми були міфічні амазонки, які виходили заміж лише після першого вбитого власноруч ворога і пліч-о-пліч зі своїми чоловіками билися у кінних баталіях… але так і не змогли опанувати скіфську мову, тому їхні діти розмовляли спотвореною скіфською.

Читати далі »

Обаташ чи кам'яний курган

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-07-2021

Цікаво, що більшість українських поселень налічують тисячоліття своєї історії, хоча за сучасною методою відліку хронік від першої писемної згадки їхній літопис скорочується в кращому випадку до кількох століть. Саме так вийшло і з Обіточним, поселення на території якого існували ще за бронзової доби (ІІІ – І тис. до нашої ери), про що яскраво свідчать п’ять знайдених стоянок тих часів із залишками артефактів. Потім в Приазовських степах встановиться скіфське панування, нагадуванням про які досі служать одна досліджена стоянка та велика кількість курганів, що оперізують сучасне місто по периметру.

Десь на великому проміжку між тими часами та першою писемною згадкою тюркська назва Обаташ («оба» – курган, пагорб; «таш» – камінь) закріпилася за розташованим північніше кам’яним курганом, а разом із ним і річкою, що протікає повз. Саме тому переселені сюди графом Орловим-Денисовим (отримав в 1800 році ці землі азовського узбережжя в складі 11,3 тис. десятин маєтностей від царського уряду) кілька рязанських сімей так і залишили своєму поселенню стародавню назву місцевості, трошки інтерпретувавши її на свій манер – Обіточне (Обітошне) або за прізвищем власника – Денисово (Денисовка).

Читати далі »

Торська сіль

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-07-2021

Древние соленые Торские (ныне Славянские) озера, как один из интересных туристических объектов, стал местом паломничества задолго до того, как эта традиция стала повсеместной. Ведь их чистый воздух, хрустальная вода (самые удаленные от моря озера Украины с таким высоким уровнем солености) и лечебные грязи возродили к жизни немало человеческих тел и душ.

Главной достопримечательностью того зеркального кружева в четырех километрах от реки Казенный Торец (ранее просто Тор) конечно же является самое большое и самое соленое из них, ведь именно на его берегах начиналась история местных солеварен, города и, собственно, самого широко известной грязелечебницы Славкурорт. Озеро единственное, а названий у него – не каждой сановной персоне при рождении достанется, хотя все и созвучны: Рапное, Репное, Ропное, Рипное или просто Соленое… И если с последним все ясно (химическая характеристика), то вот этимологию каждого из созвучных в народе обосновывают по-разному.

Читати далі »

Камінь спотикання між небом та землею

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-06-2021

Де знайти розгадку, якщо імла віків надійно сховала за своєю фіранкою правду. Ну вже точно не на запорошених пилом поличках старих архівів серед сухих фактів офіційних документів. Коли з’являється таємниця без відповіді, легко вмикається нестримна людська фантазія, яка через містику легенд знайде легко знаходить пояснення будь-чому на світі.

Так і етимологічні витоки походження стародавньої неоднозначної назви чудового українського містечка Чортків на Галицькому Поділлі загубились десь в сивій далечині, але допитливий український народ не міг лишити це питання для себе без відповіді, тим більше цікавості додавала співзвучність з головним прислужником та володарем пітьми на землі. Саме тому і з’явилося на світ чимало різних версій та легенд цієї знаменної події, а чи має хоч одна з них відношення до реальності – хто його зна…

Читати далі »

Арідник чи анціяш, а сучасною - диявол

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-06-2021

Коли проб’є остання година для кожної людської душі, що жила на цій грішній земле з давніх-давен розпочнеться остання битва між добром і злом, де він буде очільником війська темряви. Його темні сили і зараз спокусами і слабкостями залучають в свій стрій нині живучих в сподіваннях на свою майбутню остаточну перемогу. У нього багато імен в українському фольклорі (арідник, анціяш, а по-християнські – антихріст), але за тисячею масок ховається лише одне всесвітнє зло.

В християнстві він з’являється в якості сяючого занепалого янгола, який захотіти стати рівним Богові, змія-спокусителя – первопричини гріхопадіння чи дракона, який разом з підбуреними янголами оголив свій меч проти війська небесного, а саме ім’я його, «антихрист», передбачає протиставлення та антагонізм Христу, що в українських народних говірках широко використовувалось для прокльонів та історій жахів накшталт про хлопця, що за якоїсь потреби вирішив виміряти пекло, а головний його господар здійняв свистом на пальцях такий гвалт, що все пекло трясло.

Читати далі »

Загадковий "праник"

Опубліковано Вікторія Шовчко 11-05-2021

Найпростіший та один з найдешевших смаколиків, який не зникав з прилавків продуктових крамниць Московії навіть в найскрутніші роки пострадянської руїни, коли нащадки Золотої Орди не померли з голоду лише завдяки милості Сполучених штатів Америки та їхній гуманітарній допомозі у вигляді курячих «ніжок Буша» – пряники з начинкою та без, глазуровані та ні, різних форм та розмірів лишаються чи не єдиною традиційною солодкою стравою росіян, яку вони не вкрали-запозичили у інших народів.

Ось тільки і тут не обійшлося без так «гарячолюбимих» ними українців, з якими північний сусід веде війну вже котре століття поспіль за кожний найменьший шматочок української історії-культури-традицій, починаючи від переінакшеної назви країни до останньої тарілки борщу, хоча готувати його так і не навчились. Правда факт, що коріння їхнього пряника лежать на просторах Київської Русі, московити сором’язливо замовчують і ось чому.

Читати далі »

Село одного бідняка

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-04-2021

Затишна долина, підступи до якої з усіх боків захищають сиві гірські велетні в зелених обладунках смерек (з півдня та південного заходу – Горган і Явірник (1467 м), із заходу — Щивка, Чорногориця, Синячка, Ковпака, зi сходу —Маковиця (987 м)) – піди-знайди когось серед цього українського високогірного раю, тим більше, що природа сама забезпечила все необхідне для щасливого життя: і криштальною річковою водою, і смачною природною їжею, і вдосталь матеріалом для будівництва прихистку.

Недарма ж людина вподобала цю місцевість за довго до появи цивілізованого світу з його кордонами, коли можна було обирати місце для свого проживання за покликом серця та міркувань комфорту без будь-яких обмежень. Українські пара-пращури залишили по собі чимало матеріальних згадок кам’яними знаряддями праці (с. Дора), язичницькими святилищами (стежка Довбуша), глиняними предметами побуту (с. Ямна)…

Читати далі »

Сім імен Великого торгівельного шляху

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-03-2021

Чарівне місто, яке купається в променях світової слави від моменту своєї появи на документальних сторінках, як самобутній етнокультурний осередок та один з найбагатших українських чорноморських портів. Головна перлина, що вінчає подаровану Посейдоном корону високого пагорба над синім атласом морських хвиль – вершина творіння трьох земних стихій. Красуня-Одеса, історія якої ховається в імлі віків і лише найсміливіші науковці в світлі своїх факелов-знань намагаються розгледіти її примарні сілуети.

Широко відома дата 10 січня 1795 року, як День народження міста Одеса без пояснень походження назви, третє століття поспіль інтригує своєю неоднозначністю, народжуючи безліч теорій та легенд. При чому найстаріша з них пов’язувала походження назви ї давньогрецьких поселення Одесос (деякі спеціалісти з сторогрецької тлумачать як «Великий торгівельний шлях»), які існували десь в VI столітті до н.е. Правда за пізніше з’ясованими фактами одне з них знаходилося на місці нинішньої болгарської Варни, а інше – на березі Тилігульського лиману, який містиця не так вже і далеко від Одесси.

Читати далі »

Вінниця. Посаг чи вино?

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-12-2020

І хоча поселення на цьому місці існувало за багато тисячоліть до появи на сторінках офіційних літописів в якості одного з прикордонних містечок князівства Ольгерда Гедиміновича закріплених за Литвою після перемоги над татарами на Синій Воді в 1362 році, вперше Вѣничя фігурує під власною назвою саме в переліку «Списку міст руських». Хоча повноцінна фортеця, яка надавала поселенню міський статус, з’явилася кількома десятиліттями пізніше з легкої руки Федіра Коріятовича.

Витоки назви «Вѣничя» або «Вѣница» (русько-литовська) за припущеннями деяких істориків можно знайти в поясненнях старослов’янських словників до слова «вѣно» («віно»), як юридичного понняття з шлюбного права «посаг» чи «придане за наречену» і торкається переходу права власності на нерухоме майно в якості спадку чи подарунку при офіційному укладенні шлюбу. Причому торкається це поняття виключно жіночої статі. В останньому твердженні і полягає суперечливість цієї етимологічної теорії, бо історичні відомості зазначують, що Ольгерд після визволення подільських земель роздав їх саме племінникам через «презволѣнія» з призначенням війтов замість отоманів (що не є даруванням).

Читати далі »

Домівка божественного вогню

Опубліковано Вікторія Шовчко 27-11-2020

Острів як остів – чимало їх всемогутній Хаос розкидав земними просторами серед блакитного шовку водяної гладі. Звичайний, але надзвичайний, бо на невеличкій в планетарному масштабі (всього в три тисячі гектарів) частинці скелястої суші відокремленої від всесвіту бурхливим дніпровським потоком залишили свої віхи кожний народ, який вважав українську землю своєю, починаючи з часів ранньої бронзи.

При чому Хортиця, як один з трьох концентраторів надпотужних енергетичних потоків матінки-Землі на лівому березі Дніпра (інші два – то Кам’яна могила та Кам’яні могили), служила місцем священнодійства за тисячі років до появи християнства – урочища та балки острова рясніють дивом збереженими чисельними капищами, святилищами, вівтарями. Саме тому тут досі знаходять поховання, та не простих смертних, а найшановніших та наймогутніших представників свого часу.

Читати далі »

Такий собі чумак

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-10-2020

В українському селі вони були найзаможнішими, особливо шанованими та впливовими, але за цим стояли піт, кров та залізна воля – чумаки мирні воїни українських степів. Фактично собі в науку чумаки брали лише найміцнішим духом і тілом, найспритніших розумом та руками, найчесніші серцем та справами, тому що такі великі гроші спочатку треба було заробити та повернутися живим. Недарма ж етимологія слова «чумак» за різними трактуваннями означала візник (татарська), булава (турецька), силач (уйгурська), але поміж самих представників цієї професії її назву пов’язували із страшною хворобою, яку вони іноді привозили зі своїх далеких подорожей.

Важкий шлях через безкраї степи українського півдня, де небезпеки було хоч відбавляй – від злодіїв ласих до легкої наживи (ханська охорона супроводжувала лише частину шляху) до різноманітних плазунів різного ступеню отруйності. А ще сонце, пекельні промені якого випалювали вщент все живе на багато сотень кілометрів, пилові вихори з унеможливленням дихати та безводдя (криниці в чистому полі довго не трималися і першими знищувалися чи труїлися кочівниками, а річки знаходилися на великій відстані одна від одної).

Читати далі »

Одна назва - дві трактування

Опубліковано Вікторія Шовчко 30-09-2020

Він з’явився на світ так давно, що ніхто і не пригадає хто був його засновником і кому б мала належати честь назвати його своїм ім’ям. Плутанина з назвою затишного узвозу в самому серці старого Маріуполя, який веде відлік свого існування з часів будівництва перших пристаней вздовж морської берегової лінії (можливо навіть козацької фортеці Домаха), мала у своєму підґрунті дві причини – давність часу та спалення міського архіву підчас Другої світової війни.

Забудову південного схилу маріупольського Правобережжя починали заїжджі комерсанти та моряки, як найбільш наближеного до морської брами з її складами, базарної площі (одним кварталом північніше) та адміністративного центру. Фактично узвіз був найшвидшим шляхом дістатися порту, тому вважався привілейованим районом забудови, де дозволити розкіш будівництва могли собі лише заможні містяне. Хоча то було в ті часи, коли впорядкуванню вулиць приділяли ще так мало уваги, що первинна назва не збереглася бо не була офіційно закріплена.

Читати далі »

Забута річка Почайна

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-08-2020

Колись вона була одною з повноводних київських артерій, які забезпечували повноцінну логістику великого мегаполісу. Суднохідна з кришталевою водою Почайна веде свої витоки з оболонського каскаду озер (за іншими відомостями стариця великої української річки, що бере свій початок між нижче Вишгороду), щоб напоїти своїми чистими водами центр міста та внести свою лепту в швидке повноводдя Дніпра.

Коли саме виникла – про те невідомо, довгий час вважавшаяся загубленою вона знайшла своє впізнання в невеличкій річці, що бере свій початок на Оболоні та через Поштову площу нижче Хрещатика прямує через проспект Степана Бандери до Дніпра. Зараз маловодний потік більшою частиною захований під землею та в колекторах і лише зрідка бачить сонячне світло на нечисельних відкритих ділянках, хоча останнім часом питання її очищення все частіше з’являється на денній повістці міської влади.

Читати далі »

Місто-ліс чи просто Олешки

Опубліковано Вікторія Шовчко 23-05-2020

Цю природну фортецю на лівому березі Дніпра недалеко від його гірла з давніх-давен людина використовувала для свого захисту від усіх негод матінки-природи та злих намірів ворогів свого роду, адже тут всього було вдосталь – серед хащоб водилося чимало всіляких тварин та птахів, річкові води кишіли різноманітною рибою, навкруги було вдосталь палива для вогнища, а мережа проток і каналів була на стільки складною, що знайти того, хто хотів серед них загубитися ставало майже неможливим завданням. Мабуть саме тому десь тут, згідно знахідок кам’яних ливарних форм, існували майстерні часів пізньої бронзи (десь початок І тис. до н.є.).

Один з стародавніх центрів волелюбного українського духу, про його існування згадував ще давньогрецький історик та географ Геродот в V столітті до нашої ери, як про густі плавневі ліси доволі різноманітні за своїм природним складом в заплаві Борисфену серед чисельних проток – за свідченнями археологічних досліджень тут росли і вузьколистяні (берези, осики, ясені), і широколисятні (дуб, граб, клен) дерева. Саме це визначило топонімічну ідентифікацію місцевості як «олешьє», що на давньослов’янській означає «ліс».

Читати далі »

Солодкий сморід

Опубліковано Вікторія Шовчко 20-04-2020

Запах її біленьких та жовтеньких квіточок запаморочливо-солодкий перетворює навесні ці невисокі кущі на самостійний живий всесвіт, де працьовиті бджоли намагаються відлякати своїм агресивно-монотонним дзижчанням інших претендентів на їхній дуже корисний та солодкий нектар. Смородина – цариця саду.

Хоча вона, відома ще під назвою агрус або порічки, на стільки не вибаглива, що росте не тільки в облагороджених людською рукою умовах садів, а буд-де: на кам’янистих схилах балок, серед безкраїх посушливих степів, на краєчку заболочених долин. Майже всі її складові знайшли своє застосування в традиційній українській кухні (може окрім лише коріння), а унікальний набір вітамінів та мінеральних мікроелементів – наділив сильними лікувально-відновлювальними та антисептичними властивостями.

Читати далі »

Десь посередині

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-01-2020

Загадкова українська душа, яка весь час шукає абсолютного ідеалу в навколішньому світі, в близьких, своїх лідерах, та кожного разу, не знайшовши, у своєму розчаруванні впадає у крайнощі, щоб знов і знов замкнути це порочне коло, забуваючи просто жити, любити, радіти маленьким дрібницям… Наочним прикладом, і водночас винятком, цих одвічних метань є легенда народження села Середнього, що на Закарпатті.

Кажуть наші пращури довго блукаючи серед зачаровуючої краси захищених від всіх вітрів закарпатських долин все не як не могли визначитися з місцем розташування свого постійного поселення — одні казали, що то має бути висока важкодоступна для ворогів гора, інші наполягали на важливості прісних не пересихаючих джерелах, треті — вважали важливішою наявність великої кількості родючих земель навкруги для ведення господарства.

Читати далі »

Золотий Колодязь

Опубліковано Вікторія Шовчко 04-12-2019

Глибинка донецької землі, де вольний вітер гуляв по безкраїх степах Дикого Поля задовго до того, як людина прийшла сюди, щоб залишитися назавжди. Віками корчові племена зупинялись в затишній улоговині верховин річки Грузької, щоб перевести дух на довгому шляху між народженням і смертю. Потім будуть гарячі баталії за володіння цією непокірною землею господярів-українців та османів, котрі рік за роком, століття за століттям намагалися відвоювати для себе хоч клаптик цього квітучого раю.

Коли в східноєвропейську політику почали втручатися північні варвари на чолі із їхніми царями, боротьба за українську землю вийшла на новий рівень, де козаками відводилась основна войовнича роль, як фактичним обивателям цієї землі, а всі лаври приписувались Московії, яка на той момент вже де-факто присвоїла її історію, хоча де-юре ще не окупувала її. Жага московських правителів прибрати до рук ці плодородні землі ставала тим сильніше, чим більше вони дізнавалися про їхні багатства. Секрет майже магічної привабливості цього надзвичайного місця закарбований в кришталевих крапельках води, які джерелами і колодязями рятувала все живе навкруги з давніх-давен.

Читати далі »

Вороняцькі вихрести

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-09-2019

Україна і Туреччина – вічні друзі і вічні вороги, з тієї давньої пори як зачатки їхньої державності з’явилися на білий світ. Зі змінним успіхом країни воювали одна з одною і створювали “вічні союзи” проти Московії та Польщі в різних їхніх іпостасях. Причому кожного разу після війни на чужій території залишалися сотні, якщо не тисячі полонених противника. Так тривало століттями…

Внаслідок всіх цих перепитій в казематах, в тому числі Золочівського замку, завжди була деяка кількість “ясиркників”, яких влада використовувала на свій розсуд в основному для ремонту оборонних споруд і відбудови після воєн міських кварталів. Деякі з них для полегшення свого становища і своїх сімей приймали християнство.

Читати далі »

Неоднозначне ім'я Свиня

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-08-2019

Незаперечним є історичний факт того, що під час Північної війни 1700 – 1721 років в колишньої резиденції польського короля Яна III Собеського чотири місяці перебував московський цар Петро I, відомий в широких колах своєю любов’ю до пиятики і активним привчанням до парів зеленого змія свого оточення. Саме він і породив безліч домислів і легенд жолкевської історії.

Найпопулярніша з них пов’язує ім’я правителя з походженням назви місцевої річки Свиня – нібито в один з днів московський венценосець був настільки п’яний (в народі «як свиня»), що впав в її воду, назавжди зв’язавши своє ім’я з блакитною стрічкою Жовкви. Хоча існує більш лояльний до російського царя варіант, згідно якого не він, а його права рука, граф Олександр Меньшиков, став жертвою зеленого змія і впав в українську річку, на що Петро обізвав його його «Свиня!».

Читати далі »

Син небес

Опубліковано Вікторія Шовчко 28-04-2019

Зачіска – буденна повсякденність для кожного. Унікальна або пересічна – вона частина іміджу і відображення особистості її носія. Хоча з давніх-давен у волосся закладався сакральний сенс, і одні вважали їх захистом від злих духів як шумери, які навіть споруджували перуки для позбавлених рослинності, інші, як греки, а за ними і християни, пишні вихори асоціювали з нечистою силою і всіма засобами намагалися від них позбутися.

І як в цьому контексті не згадати символ українського козацтва – чуб або чуприну, який служив сполучною ланкою між українським праминулим та майбутнім. Адже перші малюнки з такою характерною зачіскою зустрічаються ще на мамонтової кістки віком сімнадцяти тисяч років знайденій на Мізинській стоянці Сіверщини (Чернігівська область).

Читати далі »

Три людини, одне ім'я

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-10-2018

Коли руками українських поселенців лінія розмежування між Московією і Кримським ханством фактично відсунулася на азовське узбережжя за Дике Поле імперія двоголового орла кинула чималі сили і засоби для її утримання на поточному рівні, для чого вздовж за новітніми фортифікаційними технологіями в рекордні строки було зведено сім фортець Дніпровської лінії. Однією з них була Олександрівська в районі Хортиці.

Доля останньої дещо відрізнялася від інших в першу чергу тривалими термінами будівництва, що було викликано в першу чергу зміщенням місця будівництва на кілька кілометрів від Мокрої Московки до Сухої. Так що добре укріплена п’ятнадцятикутна зірка площею в сто тридцять гектар з чотирма цитаделями, казематами, п’ятьма казармами, цейхгаузами, церквою Георгія Переможця та глибокими ровами по периметру була закінчена лише через п’ять років після офіційної дати початку будівництва в 1770-ому.

Читати далі »

Шлях до серця улюбленої тещі

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-09-2018

З давніх-давен одеський Приморський і західна частина міста були далекі один від одного як дві планети, адже не дивлячись на фізичну близькість їх розділяла глибока балка, економічний ефект від будівництва моста через яку не витримував ніякої критики в порівнянні з витратами. Тому цей проект так і не був реалізований протягом усієї півтора столітньої історії міста.

Однак такі дрібниці, як економічні витрати, мало цікавили партократичну верхівку країни червоних рад, на догоду амбіціям і бажанням якої приносилися набагато більші жертви, ніж якась частина державної скарбниці.

Читати далі »

Без знижок на сан

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-07-2018

Багато легенд зберігають запорізькі берега Дніпра. Одні з них мають під собою історичне підґрунтя, інші до смішного абсурдні, але тим не менше всі вони з покоління в покоління наполегливо передаються з вуст в уста місцевими жителями, додаючи яскравих фарб сірої буденності українського індустріального центру. До розряду останніх відноситься і красива легенда про один з кам’яних острівців з групи Три стовпи, що поруч з Хортицею, який носить горду назву «Крісло Катерини»…

Остання чверть XVIII століття в Московії ознаменувалася формуванням жорсткої вертикалі влади, на чолі якої стояла майже рівна Богу в очах своїх підданих всесильна цариця Катерина II. Майже божественний статус їй, бідній німецькій княжні, що повалила в результаті перевороту свого чоловіка Петра III, забезпечувало не соціально-економічне зростання добробуту населення, а насильницьке приєднання Криму 19 квітня 1783 року. Цей метод утримання влади і зараз використовують нікчемні політики Московського каганату в період в’янучої життєвої сили для прикриття свого жахливого за розмахом грабежу країни.

Читати далі »

Радник проти миру

Опубліковано Вікторія Шовчко 09-02-2018

Один місто і три версії його заснування як відбувається завжди, коли наявних документальних фактів набагато менше, ніж легенд і домислів, що не потребують підтвердження. А взагалі-то прийняте наукою датування народження населеного пункту від першої згадки в збережених після багатьох століть воєн, природних і людських катаклізмів документах – досить умовна одиниця, яку з успіхом, але без результату ось уже століття оскаржують археологічні артефакти і висновки семантичних досліджень.

Тому офіційно визнаний датою заснування 1240-ий від Різдва Христового (перша згадка Житомира в літописі) вже зараз поставлений під сумнів як мінімум трьома різними теоріями, які спираються на свої припущення, висновки, факти і додають до його і без того посивілого віку ще як мінімум два століття.

Читати далі »

Не мир

Опубліковано Вікторія Шовчко 05-01-2018

Наймирніше місто в усі часи не могло існувати без надійного захисту, сильного війська і волелюбного населення. А що вже казати про невелике містечко буферної для Європи Київської Русі з полчищами східної орди і кримських татар у вигляді «добрих», завжди готових за невмінням створювати відняти, розорити знищити сусідів.

У ті далекі часи, коли українські землі були незалежні і сильні, головною зброєю селища на річці Мирці, за добру вдачу місцевих жителів прозваного Мирів, були високі земляні вали, що п’яти з половиною кілометровим кільцем огороджували його від непроханих гостей. Та тільки миролюбність хоч і за підтримки стін десяти метрів заввишки – поганий помічник у війні – його, як і багатьох побратимів по нещастю, стерли з лиця землі незліченні Батиєві орди.

Читати далі »

Капище, козаки і розбрати

Опубліковано Вікторія Шовчко 02-01-2018

Високий пагорб, перед яким стали на коліна навколишні безкраї українські степи, що сивим туманами і часом мудрим старцем зберігає пам’ять століть, коли скіфські племена приходили до нього на уклін, залишаючи тіла своїх правителів і верховних жерців під його захистом. Залишки близько п’ятнадцяти могильних курганів на його вершині і зараз нагадують про ті давні часи, коли свобода була життям, яку могла відібрати лише смерть.

А потім рік за роком сюди приходили на зимовище ті, хто з гордістю підняв прапор своїх предків в протистоянні усього лиха вітрам зі сходу і заходу, кого європейські царі вважали однією з наймогутніших військових сил, кому на уклін приїжджали татарські паші – українські козаки.

Читати далі »

Бані в Святих горах

Опубліковано Вікторія Шовчко 22-10-2017

Здається, вони існували завжди – білі гори-велетні над бистроногою річкою, загублені в гущавині високого лісу, в далені від чужого, недоброго ока. Острів порятунку від суєти буття. За перказами перші святі люди прийшли сюди ще в на зорі християнської України, хоча офіційно історія зберігає їх ім’я лише з 1549 року, коли зачарований крейдяними відрогами їх, під ім’ям Святих гір, описав у своїх мандрівних записках барон Зигмунд Герберштайн.

В перших документах Успенської обителі від 1624 року колишня назва місцевості підтверджується, хоча селища як такого ще не існувало, і навіть всі монастирські будівлі до кінця XVII століття фактично перебували всередині гори, високо над земною твердю. Зате в середини XVIII століття навпроти комплексу на лівому березі, поруч з озером з’являється Банна слобода, в якій жили 92 людини.

Читати далі »

Затоплені таємниці Дніпра

Опубліковано Вікторія Шовчко 10-09-2017

Бездумні комуністичні колективізація та індустріалізація перших п’ятирічок. О, скільки їх жертв поховано під товстим шаром земної тверді або водної гладі — не злічиш. Одні забуті навіки, інші збереглися лише у вигляді примарних легенд і лише одиницям даровано виступати на сторінках історії в старих картах, рукописах, рідкісних аерофотознімках минулого.

Зокрема закінчення будівництва Дніпро ГЕС на початку 1930-х поставило жирну крапку в існуванні століттями сформованого ландшафту – підняття рівня води призвело до затоплення багатьох великих і малих островів. Вони як примари повстали з річкової безодні після підриву греблі відступаючими радянськими військами 18 серпня 1941 року, в результаті якого загинули більше ста тисяч українців, щоб сколихнути людську пам’ять рідкісними кадрами трофейних фотоплівок і знову зникнути в небуття.

Читати далі »

Маріупольська точка небуття

Опубліковано Вікторія Шовчко 18-08-2017

Здається, що тут час зупинився в момент заснування Маріуполя і зрушити стрілки його годинника не змогли ні ядра англо-французької ескадри, ні науково-технічний прогрес, ні дві світові війни, ні бурхливий ентузіазм рад. Їх ніби немає при існуванні в самому серці Центрального району. Забуття, безвихідь, тлін…

Крим. Бажаний і далекий вічний півострів, який Московська імперія за свою історію в різних іпостасях приєднувала аж вісім разів, а він так і залишався чиїм завгодно, тільки не її. Черговим тактичним ходом в необгрунтованих імперських домаганнях став великий вихід християн 1778 року, який повинен був послабити економіку Кримського ханства (основними орачами його були саме представники Христової віри) і одночасно вирішити проблему заселення Приазов’я.

Читати далі »

Потік життя, потік смерті

Опубліковано Вікторія Шовчко 14-08-2017

Колись давно невелике поселення під Бучачем славилося своїми весільними традиціями, завдяки унікальності яких воно вперше з’явилося на сторінках літописної історії ще в кінці XIV століття в науковій праці дослідника етносимволизму «Синопсис» Анатолія Демаха. Правда тоді воно ще називалося Загайполе.

Пройде два століття. У села з’явиться власник в особі надвірного маршалка Якуба Потоцького. І його доля круто зміниться: буде отримано дозвіл на проведення двох ярмарків на Петра і Павла та Чеснохрестенье, з’являться оборонні споруди, впроваджено Магдебурзьке право у 1578-ому, але все це буде вже під новою назвою Потік на честь древньої фамільної резиденції під Енджеюв, останні права на яке були поступлені Якубом стриєчному братові Яну за півстоліття до того.

Читати далі »

Біла фортеця

Опубліковано Вікторія Шовчко 01-07-2017

Всюдисущі жителі древнього Мілета, що вели свій рід від згаданих в гомерівській Іліаді як єдиних прихильників Трої малоазіатських лелегов, в пошуках нових родючих земель забрели в далеке гирло Тіраса (Дністра), на правому березі якого вже існувало поселення скіфів-орачів Тіра. Своє ж місто майбутні прабатьки найбагатшого міста Іонії утворили на острові серед Лиману, назвавши його Офіуса (місто змій). Було це в VI столітті до н.е.

Тіра залишиться єдиним селищем на березі в гирлі Тираса після затоплення сусіднього острову підняттям рівня світового океану, прийнявши під крило його жителів. Потім буде завоювання римлянами, перейменувати фортеці в Алба-Юлію (107р.) і повернення споконвічної назви, правда в дещо іншому звучанні «Туріс», після завоювання гунами (371р.).

Читати далі »

Наперсник Геродота

Опубліковано Вікторія Шовчко 24-02-2016

У ті давні часи, коли на планеті щосили вирували греко-перські війни, азовське і чорноморське узбережжя були об’єктом пильної уваги дослідників-географів Еллади як нових земель колонізації, яку стримували лише войовничі володарі цих земель – кочові племена скіфів.

Чудова, багата рослинністю і дичиною природа, не дивлячись на небезпеку зустрічі з їхніми володарями, вабили грецьких дослідників все далі і далі в глиб цих загадкових земель. Сам «батько історії» Геродот залишив про свою подорож до Скіфії чимало заміток з детальним описом її чудес, одним з яких був священний гай Гілея в низов’ях Борисфена (Дніпра).

Читати далі »

Дівоча купіль або козацька миска

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-02-2016

Є на Дніпрі один з осколків тих знаменитих Дніпрових порогів, які століттями охороняли водний шлях до серця українських земель. Зараз він захований в обіймах своїх співтоваришів, входячи в сальну групу Три стовпи, як живе втілення легенди про десятий подвиг Геракла, і розглядається історичними експертами виключно з наукової точки зору в якості стоянки середньостогівська культури епохи енеоліту, але колись…

В сиву давнину крізь його ворота літали швидкохідні козацькі чайки, а над Хортицею курився дим дозорних багать. Кажуть тоді заради забави у найспекотніші літні дні, коли вода в Дніпрі майже закипала під палючими сонячними променями, в круглому поглибленні на вершині Середньої скелі козаки варили свій нехитрий харч, щоб потім, змагаючись у спритності, годувати один одного смачними галушками з півтораметрових ложок, перехиляючись через цей природний казан. Давно канули в Лету ті часи, а поглиблення то досі деякі звуть Запорізької мискою.

Читати далі »

Місто за порогами Дніпра

Опубліковано Вікторія Шовчко 26-01-2016

Войовнича козацька вольниця Запорізької Січі з часів свого заснування не давала спокійно спати російським царям. Адже мирно співіснувати з добре озброєним, дисциплінованим і підпорядкованим лише своїм гетьманам військом, що визнає справедливість лише своїх законів честі, та до того ж складається з колишніх твоїх підданих дано не кожному правителю. Але головне – свобода – те, чого ні в якому разі вседержителі російські не могли пробачити своїм збіглим в’язням.

Два з половиною сторіччя інтриг і підкупів, воєн і повстань – улюблений спосіб російської влади добиватися своєї мети через опосередковану участь… і між річками Суха і Мокра Московка на лівому березі Дніпра в 1770 році на противагу козацькій станиці, розташованій нижче за течією, з’являється Олександрівська названа на честь героя Хотинської битви проти Османської імперії командувача 1-ю армією генерала Олександра Михайловича Голіцина фортеця.

Читати далі »

Прибережна красуня

Опубліковано Вікторія Шовчко 17-10-2012

Ось вже більше півтора століття це самий фешенебельний курорт Криму, де гори і чудове повітря прирівнюють іменитих і звичайних гостей до простого слову «турист». І нехай апартаменти для проживання перших разюче відрізняються від знімних квартирок останніх, шепіт ласкавого Чорного моря і тіниста розлога зелені пальм, не роблячи відмінностей, дарують своє тепло та цілющу силу всім у рівній мірі. Не дарма ще дві з половиною тисячі років тому тут поселився чоловік.

У документах ж перше своє відображення місто біля підніжжя Кримської гряди під ім’ям Джаліта або Яліта знайшло в географічних записках арабського мандрівника аш-Шериф ал-Едрісі 1154 року в якості вірнопідданого князівства Феодоро – християнського поселення з різнонаціональним населенням.

Читати далі »

Божий дар. Вінниця

Опубліковано Вікторія Шовчко 13-08-2012

Місце обітоване з тисячолітньою історією. Поселення на берегах літописного Бога, в житті якого були свої злети і падіння, перемоги і поразки, збережене перстом долі. Місто, народжене великою перемогою 1362 року князівства Литовського над грозою Європи – Золотою Ордою.

Дар (від слов’янського «вьно») Бога (літописна назва річки Південний Буг) – так згідно з однією з найромантичніших версій можна трактувати походження Вінниці, яка жодного разу за час свого існування не змінювала своєї назви-статусу, що зберігає, як запевняють деякі, її серед бур і негод шістсотлітнього життєвого шляху.

Читати далі »

Сокира не торкається

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-07-2012

Долина мертвих, де тисячі покійних в надії на воскресіння смиренно чекають Судного дня, коли відкриються Небесні ворота і кожному воздасться за його заслугами – Іосафатова долина, де чутно дзюрчання Кедронського струмка, а звивистий шлях приводить до Авессломової колони.

Тут тиша, сум і спокій мертвого міста, мертвих скель, мертвих душ надійно охороняють могутні вартові – священні дуби, які крізь століття несли свою вахту без нарікання та смутку. Їх почесна місія довжиною в життя зачаровує і викликає майже священний трепет…

Читати далі »

Загадкове ім'я твоє

Опубліковано Вікторія Шовчко 19-06-2012

Фортеця на кримському гірському плато, яка встигла побувати і в християнських руках, і в мусульманських, і в іудейських, хоча її вірнопідданість не завжди співпадала з релігією, але майже завжди її зміна означала – нове ім‘я.

Перше достовірне ім‘я, застосоване до фортеці – Кирик-Ер або Кирик-Ор, що трактується істориками неоднозначно: так по одній версії слід трактувати, Кирк – як назва народу, а Ор – вал з укріпленнями або Ер – місце проживання; за іншою – Кирк -Ор (Ер) означає Сорок укріплень. Причому найбільш популярна друга версія.

Читати далі »

Місто партійних вождів

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-06-2012

Місту, створеному в 1869 році на долі, мабуть, було написано служити розмінною картою у політичній грі. Як і колись, так і нині назва Донбаської шахтарській столиці часто вживається як в позитивному, так і в негативному контексті. Його люблять, його ненавидять, його зневажають, їм захоплюються…, і, тим не менш, місто росте, розвивається і розквітає.

Честь першовідкривача донецької землі, так само як і присвоєння їй свого імені (до 1923 року), належить Джону Юзу, хоча мільйонне нині місто починало своє життя в якості простого робочого селища Юзівка металургійного заводу, заснованого заповзятливим англійцем в самому серці Донбаського вугільного басейну.

Читати далі »

Місто на Ужі

Опубліковано Вікторія Шовчко 03-04-2012

Місто над річкою, що носить її назву, але зовсім не ім‘я її мешканців – більшість дослідників сходяться на думці, що назва річки Уж зовсім не пов‘язана з однойменним видом плазунів.

А ось трактування походження слова Унгвар (так до Першої світової називалось місто над Ужем) різняться. Ні, не все слово, а лише його першої частини – “унг”. Адже визначити що таке “вар” досить просто, варто лише заглянути в угорський словник і дізнатися, що “вар” означає “замок”, “фортеця”.

Читати далі »

Робота чи мука

Опубліковано Вікторія Шовчко 21-12-2011

По сьогодні є три версії походження назви міста Мукачево – дві слов’янських та угорська.

Згідно з угорською версією назва міста на березі річки Латориці походить від від угорського слова “робота”, тобто спочатку Мукачево було робочим містечком з працьовитим населенням, яке навіть в якості імені міста вибрали основоположний принцип свого життя.

Читати далі »

Непорочний

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-11-2011

Високі фортечні стіни на вершині обривистої скелі, біля підніжжя якої закінчують свій швидкий біг буйні хвилі Чорного моря, розсипаючись на міріади крапельок-зірок. Судак.

Хоча спочатку його ім‘я було і Сугдейя (візантійське), і Сугдак (Хозарська), і Сурож (слов‘янське), і Солдайя (італійське), але закріпилося таки в історії татарська назва міста.

Читати далі »

Летюча вода

Опубліковано Вікторія Шовчко 06-10-2011

Поточна вода – одне з видовищ, на які людина готова дивитися вічно. Але гірська річка, що обриває свій біг серед каменів, щоб зірватися в дев’яносто восьми метрову прірву – це справді незабутнє видовище.

Мільйони маленьких крапельок, вирвавшись з обіймів грізного потоку, повисають на частку секунди в повітрі, щоб відкинути сотні сонячних зайчиків перед тим як впасти вниз і розчинитися в бурхливій піні води.

Читати далі »

Колись синє море

Опубліковано Вікторія Шовчко 29-09-2011

Багато назв, море одне:

  • давньогрецькою – Майотіс лиман або Меотинське озеро (за назвою племені меотов, що його населяли);
  • римською – Палюс меотіс або Меотинське болото (за мілководдя і частково болотисті береги);
  • меотською – Темеринда (дослівно «мати моря») (за живлення своїми водами Чорного моря);
  • татаро-монгольською – Балик-денгіз (дослівний переклад «рибне море») та Чабак-денгіз (дослівно «лящове море»);
  • російською – Сурозьке море (за близькість міста Сурож (Судак) до місця його злиття з Чорним морем);
  • арабською – Бахр-ель-Азов (дослівно «синє море»).
  • а на сучасних картах це море називається Азовським.

Саме арабська версія пережила століття, не дивлячись на те, що сучасники мають право засумнівається у відповідності цієї назви дійсності. Принаймні, воно служить нагадуванням, що колись давним-давно води Азовського моря були синіми, та інше, татаро-монгольське, – що його води кишіли рибою, більша частина з якої була лящами.

Читати далі »

Татарське золото української ріки

Опубліковано Вікторія Шовчко 07-09-2011

Ім’я міста, як ім’я людини – приречення його долі, а, часом, точне відображення доленосних подій цілої епохи. Як шкода, що більшість коренів назв міст зараз забуті, адже іноді вони могли б підтвердити або ж спростувати багато історичних фактів. Залишається надія, легенди що збереглися хоч частково відображають реалії історії, особливо якщо в них фігурують незліченні скарби.

Назва невеликого містечка в Черкаській області – Золотоноша – пов’язане з назвою річки, береги якої він вінчає. Саме таємниці назви річки зобов’язаний місто своєю популярністю.

Читати далі »