Історія
Михайлівський собор Житомира
Захід життя, коли людина стоїть на порозі вічності, змушує багатьох озирнутися назад, щоб оцінити залишену на цій тлінній землі спадщина. Одних побачене задовольняє, інших – розчаровує, але є й ті, хто прагне в останній спробі змінити підсумок свого життя. До числа останніх належав житомирський купець Михайло Федорович Хаботін (- 1861).
Пошана від городян і чималий зароблений статок – ось і все досягнення заможного ділка на схилі років при відсутності дітей змусили задуматися про волі Божій, сенс якої позначився в будівництві незалежної від місцевої церковної і цивільної влади величного храму для православного люду.
Ось тільки допомагати в реалізації цього волелюбного грандіозного плану а ні церковники, а ні чиновники адміністративного центру губернії Російської імперії, якій належала влада над волинськими землями після Другого поділу Речі Посполитої, не поспішали: спочатку виникли проблеми з місцем будівництва (міські управителі вимагали будівництва на пустирі в північно-східній частині міста), православна ж єпархія домагалася від жертводавця не тільки за свій рахунок побудувати саму церкву, а й звести будівлі притча із забезпеченням фундації для його подальшого існування.
Західний фасад Михайлівського храму
У зв’язку зі зростаючими перепонами і завищеними фінансовими вимогами можновладців Михайло Федорович після шістнадцяти років боротьби вже готовий був розлучитися зі своєю ідеєю про спорудження нової святині в центрі з нуля на користь менш витратного проекту модернізації старої дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви на вулиці Соборній, але отримавши чергову відмову, купив на власні кошти землю на перетині Київської та Пилипонівської, і домігся-таки за допомогою ультиматуму дозволу на початок будівництва.
Під пильним оком Хаботіна, який від зорі до заходу невсипно контролював народження свого довгоочікуваного дітища, в 1856 році церкву на честь Архістратига Михайла з двома престолами (святого Михайла – головний і Здвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього в теплому храмі) нарешті була закінчена.
Астрономічна сума зведення святині (близько сорока тисяч рублів), що в двоє перевищувала річний міський бюджет губернського Житомира, і дві відписані Хаботіним для забезпечення утримання храму будівлі, які здавалися в аренду, вкрай розорили колись заможного купця. Так що на схилі років його соціальне становище впало до простого міщанина.
Водосвятітельская вежа
Встановлення на житомирських землях після перевороту 1917-го влади більшовиків з їх войовничим атеїзмом, що колінним залізом випалював все духовне, в 1927-му привів до зупинки богослужінь в Свято-Михайлівський церкви, два роки по тому і зовсім – конфіскації будівлі з формулюванням “за відсутність у громади засобів на ремонт”, а станом на середину 1930-х приміщення так і залишені без ремонту використовувалися під склад.
Серед руйнувань, смерті і сліз Другої світової війни (1939 – 1945), коли у людей залишалася лише одна надія на Бога, з дозволу окупаційної німецької влади п’ятибанна житомирська святиня отримала свій другий шанс на існування, коли її двері знову відчинилися перед парафіянами і були розпочаті церковні служби.
Свою другу смерть Михайлівська церква пережила в мирні радянські 1960-і – після розриву договору з православною громадою храм був переданий громаді “Знання”, яке для будівництва адміністративного корпусу знищило її дзвіницю, підвальні приміщення деякий час використовувалися під магазинний склад спорттоварів, а в останні роки правління комуністичного режиму тут квартирував ляльковий театр.
Пам'ятна табличка Михайлівського собору в Житомирі
Лише з падінням радянського режиму і здобуттям Україною незалежності релігійна толерантність повернулася в Житомир і однією з її ластівок стало повернення храму на перетині Михайлівської та Київської православній громаді міста 21 листопада 1991 року.
З тих часів окрім основної архіпастирської діяльності при оновленому житомирському храмі відзначеному високого звання Михайлівського собору були організовані недільна школа для малюків та юнацтва (з 1993) і велика бібліотека духовної літератури, що привертає з кожним роком в його стіни все більше нових парафіян.
Архітектура
П’ятибанна тринавова базиліка храму на Михайлівській являє собою прямокутну в периметрі кам’яну потиньковану будівлю (35м х 16м) витягнуту з північного сходу на південний захід у візантійському стилі з п’ятигранної апсидою і знищеною нині триярусною дзвіницею над бабинцем. До її комплексу так само входять побудована на кошти благодійників водосвятительна вежа біля церкви і недільна школа.
Кутова вежа Михайлівського собору
Головною домінантою Михайлівського собору Житомира служить масивний купол на високому круглому світловому барабані з арковими вікнами і чотири кутові ідентичні за оформленням центральному главки на стилізованих гранованих вежах, що виступають за площину храмових стін.
Зовнішній декор оформлення святині, складений з простих компонентів (витягнуті арки віконних прорізів, широкий фриз, поясок з геометричним малюнком, раскрепованні карнизи і дзеркальне членування стін) створює єдину гармонійну картину одухотвореною величної краси як переваги сили небес над земним.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Київська, 18.
Посилання
- Етимологія. Радник проти миру
Як дістатися
Автотранспортом по трасах Е40 (Городок – Броди – Рівне – Бориспіль – Полтава – Харків – Слов’янськ – Луганськ) або М21 (Житомир – Бердичів – Вінниця – Жмеринка – Могилів-Подільський), які через місто проходять по пр. Перемоги. В місті на кільці повернути на вул. Київську, на розі якої з Михайлівською розташоване дітище купця Хаботіна.
Від житомирського з-д вокзалу громадським транспортом прямуючим по Київській в напрямку центру до зупинки “Михайлівський собор” / “Кінотеатр Україна”.