Вся велетенська туга та біль українського народу за своїми синами і доньками, які віддали своє молоде життя за волю і незалежність батьківської землі у боротьбі з німецько-московськими окупантами рукою майстра закарбований в камені.
Заклик до генетичної пам’яті українців, в якій надійно зберігається накопичена поколіннями пращурів інформація про всі підступні злочини та гноблення московських окупантів, які вже чотири століття намагаються знищити саме єство нації.
Матеріальне нагадування українцям про національні гідність, силу та волю, за які століттями боролися пращури в надії на здобуття нащадками після марних намагань східняків назавжди поховати українську державність та автентичність.
Пам’ятник тому, хто голосно закликав до боротьби проти московського рабства, коли закріпачена пасивна більшість боялась навіть подумки постати проти своїх гнобителів.
Незриме духовне серце Надвірної, навколо якого обертається життя міста третього тисячоліття з усіма його новітніми технологіями та повсякденними турботами в яскравих барвах сьогодення.
Шана українців своєму співцеві, голос якого звучить крізь віки, не дивлячись на всі намагання окупантів заглушити його назавжди; звучить щоб в серцях справжніх українців жила воля для боротьби та віра в перемогу Єдиної Соборної України.
Данина пам’яті сучасників величному подвигу всіх поколінь борців за волю та незалежність української землі, сотні тисяч яких обрали боротьбу і смерть ніж життя з кайданами окупантів на руках.
Меморіал створений силою бажання і наснаги небайдужих в час великого піднесення українського духу в пам’ять про тих, хто по краплині наближав повернення української незалежності.
Бронза на граніті… вишуканий в своїй невимушеності, реалістичний в своїй майстерності пам’ятник великому співакові української землі, на який по копійці збирало, за який роками боролось місто на березі Південного Бугу.
Велика шана вінничан закарбована в бронзі, як маленька крапля подяки тому, хто боровся за Україну в ті далекі часи, коли населення країни знаходилося в тотальному рабстві московських окупантів і будь-який супротив міг закінчитися для непокірного фатально.
Відроджена через три століття пам’ять про великий подвиг козацтва на чолі з полковником Іваном Богуном по захисту міста від польського загарбування з усіма негативними наслідками для місцевого населення з українською душею, мовою та релігією.
Яблуко розбрату носіїв двох протилежних думок про історичну справедливість, яке, не дивлячись на вируючі навколо нього наукові пристрасті, слугує осередком спокійного затишку на березі вічного Бугу.
Дзвін пам’яті про тих, хто з відкритим забралом йшов назустріч смертельній небезпеці, яку Москва в підступності своїх традицій намагалась приховати від усього світу, не одне покоління українців поставивши на межу виживання.
Перша масштабна техногенна катастрофа, яка спонукала світ хоч трохи замислитися над результатами своєї життєдіяльності та їхнім руйнівним впливом на майбутнє.
Нагадування про ціну потурання кривавим тиранам мовчазною згодою на рабство заради примари життя, яке так і не відбулося втоплене в крові своїх і чужих.
Світла пам’ять про хоробрих солдатів війни, яку вони не починали, за мирне майбутнє дітей, яких можливо не мали, за землю, для частини яких не була рідною на догоду задоволення імперських амбіцій двох божевільних тиранів.
Легендарна вантажівка, яка на своїх колесах винесла всі тяготи воєнних років і нелегкий період відновлення вщент розтрощеного народного господарства.
«Полуторка» навіки застигла в своїй первозданній невибагливій красі на постаменті перед школою, де майбутні аси доріг роблять свої перші кроки по сповненому пригод та непередбачуваностей шляху, як саме благословіння з минулого.
Кам’яне втілення незламного українського духу плеканого золотом безкраїх степів, вольним вітром морів та смерековими лісами, що сягають самих небес, щоб одного разу він прокинувся і тоді його вже буде не спинити.
Опір, як нематеріальна субстанція, в образі одного чоловіка-легенди, який зміг розбудити від одвічного столітнього сну десятки тисяч та спонукати їх до збройної дії.