Неоренесансна перлина, загублена серед зеленого оксамиту старого парку, в гущавині гілок якого шепочуть німецькою тіні підзабутого щасливого менонітського минулого міста з зовсім іншим, не українським ім’ям Гальбштадт.
Печальна історія архітектурного шедевру, який потрапивши до рук неосвіченого червоного люмпену підійшов до самої межі прірви свого небуття, щоб дивом врятуватися волею долі.
Дволикий Янус вінницької землі, за суровими кам’яними обладунками якого ховається тендітна ренесансна душа виплекана століттями кохання, загартована століттями битв.
Архітектурна екзотика у всій неповторності її рис, яка вже більше століття зачаровує своєю таємничою красою, в якій є місце всім архітектурним стилям з гармонійного поєднання яких з’являється диво творіння.
Вишукана перлина українського модерну в маленькому селищі загубленому десь серед зеленого моря волинських лісів, про історію якого існує більше легенд та вигадок а ніж достеменних фактів.
Палац в стилі українського модерну, який менше служив своїм творцям, аніж тим, хто знищив їхній світ, а потім кинув напризволяще в марних гонитвах за «прекрасним майбутнім», загубивши сьогодення.
Величний магнатський маєток, створений задля задоволення та насолоди життям в затишній зелені величезного парку під плескіт хвиль дзеркального прясла ставів, який не встиг і чверті століття прослужити своїм господарям.
Надбання давніх часів на передових рубежах захисту людського життя сучасності, як наочне втілення клятви Гіппократа, в затишному куточку умиротворення в декількох кварталах від шуму сучасного міста.
Серце одного з давніших волинських міст, під кам’яними обладунками якого прихована вся барвиста історія цієї землі з її кривавими битвами, блискучими перемогами та заможною розкішшю родючих ланів.
Колись величний палац, який під байдужим поглядом сучасників крок за кроком наближається до политу в прірву забуття, з якої через кілька років вже не буде вороття під холодне сяйво далеких зірок.
Загублена на безкраїх просторах українського Поділля, застигла в камені історія, яку протягом шістьох століть по камінчику збирали руки тисяч майстрів і руйнували тисячі мечів загарбників, щоб одного разу вона прокинулася в сяйві тріумфу свого воскресіння.
Культурне серце подільського містечка, що б’ється в унісон ритму часу, щоб дарувати радість творення вічної краси серед сірих буднів сьогодення.
Фамільний комплекс з кам’яним серцем палацу-фортеці серед шепіту зеленої розкоші колись прекрасного парку під кришталеві відблиски легкої брижі ставу.
Пам’ятник архітектури, поставлений на благо служіння вінницькому суспільству, що зберегло йому життя за байдужості окупаційної радянської влади та не дало зникнути історії маленького селища написану на його стінах невидимими чорнилами.
Залишки колишньої розкоші найіменитіших сімей Річі Посполитої, як нагадування про швидкоплинність часу та хиткість оціночної вартості матеріальних речей.
Колись величні шати несамовитого кохання, яке на століття пережило своїх творців і зав’яло під рукою бездушного кровавого люмпену, який назвався господарем України, а по факту зничтожив все прекрасне набуття минулих її поколінь.
Вишукана перлина неоромантизму в рожево-жовтому муарі розписаних рукою талановитого майстра стін грандіозного комплексу замку святої церкви знаного у всьому світі як шедевр архітектури.
Парадна обгортка віри, яка пронизує серце почуттям священного трепету перед лицем могутності та невідворотності волі небес на землі, щоб приборкати людські слабкості духу і надихнути на творення.
Той, хто в величі свого відходу у вічність згадує щасливі дні свого буття, де були дзвін кришталевих бокалів, шурхіт муару та пишні промови на честь останнього короля під схвальні оплески чисельної свити.
Печальний остов колишньої могутності великої сім’ї, яка забрала із собою в небуття щастя для свого спадку, лишивши наодинці з байдужістю та ненажерливістю людського світу.