Багата полтавська театральні історія, що рябить іменами зірок української сцени першої половини ХХ століття написаними невидимими чорнилами на вишуканих класичних стінах в затишному міському закутку міського центру.
Витончена перлина першої стаціонарної споруди полтавського театру, яка ось вже друге століття не втрачає своєї актуальності, хоч для цього їй і довелось пережити масштабну реконструкцію та зміну спеціалізації на вимогу новітніх часів.
Бароково-рокайлова розкіш під легкою патиною австрійського лиску, як втілення витонченого смаку та щедрості суспільства, в якому творення та розвиток через освіту і культуру стояли на першому місті.
Культурне серце буковинської столиці, яке змушує пульсувати кров життя та прогресу по артеріях всього краю, попри намагання чергової влади перекроїти українську національну ідентичність під себе.
Вінець величі дорадянського вінницького добробуту зосереджений в грандіозній споруді храму муз, як корона на чолі стародавнього українського міста-осередку культури та просвіти.
Вся майстерність і талант одного архітектора втілені в одній будівлі, що переживе час, як символ великої поваги і довіри суспільства в необмеженості польоту фантазії та фінансових витрат.
Йому, загубленому в українській глибинці, належить честь носити звання найменшої стаціонарного професійного театру в світі.
Продовжувач славних традицій минулого як життєствердний символ істинні, що справжнє мистецтво вічне і не підвладне тиранії сьогохвилинних земних правителів, як би не стверджували вони зворотне, з Графським серцем і молодою душею сучасності.
Дітище українського творчості, артистичності та веселої вдачі, що зазначає віхами своїх творів все знакові для історії рідної землі події протягом двох століть.
Довга історія найталановитіших і яскравих лицедіїв Слобожанщини, накладена на благодатний грунт української культури, щоб породити то духовне, що дорожче матеріального і дбайливо зберігається в пам’яті людей століттями.
Одна з частин мозаїки зеленої міської легенди, яка почала свій власний шлях у велике майбутнє сторіччя тому на службі Мельпомени, щоб зберегти пам’ять про те пой перший сучасно-прекрасний храм муз.
Вічна класика за фасадами в стилі модерн, які гармонійно доповнюючи один одного народжують на світ нові шедеври, які колись обов’язково перейдуть в розряд корифеїв від мистецтва з легкої руки сучасників.
Маленький архітектурний шедевр, що під заколискуючі трелі муз зростив театрального гіганта, який як пташеня розправив крила та полетів назавжди з рідного гнізда.
Храм музики в самому серці старого міста, що тішить слух і облагороджує душу щоб тяготи земного буття відступили перед вічним.
Святилище запорізьких муз, яке з’явилося через століття після поселення їх в придніпровських степах.
Тут минуле і майбутнє, історія та легенди, правда і вигадка сплелися в єдине ціле, щоб зробити цей світ кращим і чистішим, волаючи до найкращих людських почуттів.
Храм Мельпомени молодих шанувальників ліцейського таланту і цінителів мистецтва перевтілення, який кілька десятиліть надійно оберігає їх любов до покровительки трагедії.
Невичерпне джерело нових вражень, настроїв і емоцій, завдяки якому не покидаючи рідні пенати його віддані глядачі зазнали незвідане і заглянули за грань осяжного.