Оповитий легендами, як родючою виноградною лозою, діамант українського бароко, який ось вже котре століття надійно охороняє духовні підвалини Поділля на храмовій кручі над Богом, хоч первинні його шати і загубилися десь в коловертені часу.
Білий лебідь, що пливе по хвилях хмар десь між небом і землею, щоб надихати власним прикладом, надією та вірою души українців, являючи дива стійкості та зцілення в безнадійних, здавалось б, випробовуваннях життєвих буревіїв.
Віддзеркалення першого стовпа католицизму на чернівецькій землі, як і його прообраз крихтке та підвладне примхам часу, але по-українськи стійке з неосяжною жагою до життя, що допомагає йому протистояти всім буревіям та злій волі людській.
Вишукана стриманість аскетичного бароко сором’язливо прихована в надрах міської забудови, яку не змогли перевершити всі наступні представники місцевого храмового братства у своїх пишних шатах з безліччю малих і великих архітектурних принад.
Величне серце буковинського православ’я, на мурованих стінах якого два століття Час карбує історію віри, надії та любові крізь смерть, біль та страждання, які випали на долю української землі.
Ренесансна перлина під захистом Мітри, Жезла і Хреста, як ототожнення одвічного нагадування людству при превалювання волі Небесної влади над бажаннями та законами людськими.
Старий та мудрий не за сутністю, а по духу чернечого ордену, для якого був побудований з використанням сучасних технологій і матеріалів майже новітнього часу, але в дусі, від якої сам факт появи відстояв на віки і віки.
Нетлінна краса готичної витонченості з середньовічною патиною аскетизму, яка спонукає прокидатися голос предків в омріяних спогадах, яких не було, та уявних реаліях, які відбувалися не з тобою.
Довгоочікувана виплекана тисячами перлина сакрального зодчества, на яку громада великої Австро-Угорської імперії збирала по крихтах, щоби вірменське серце буковинської столиці не припинило своє биття.
Птах-фенікс, якому після десятиліть забуття вистачило сил відродився в колишньому вигляді, стряхнувши радянський морок з кінчиків пір’їв своїх незримих крил, щоб стати одним з символів нової генерації духовності та просвіти.
Останній штрих для формування олександрівського менонітського осередку, як самостійної адміністративної одиниці в доказ превалювання духовного творення над його матеріальним втіленням на догоду просвіти та науки.
Храм, що пережив час, щоб повернути християнські цінності душам тих, кого сім десятиліть окупаційна московська влада намагалася відвернути з шляху милосердя і добра.
Цегляне обрамлення дружківського релігійного світу щедро подарована громаді тими, кого по праву можна назвати прабатьками сучасного міста, яке з плином часу так і залишило десь в глибині своє слов’янське єство, закладене європейськими комерсантами на зорі епохи українського промислового буму.
Хранитель стародавніх християнських традицій місцевого центру запорізького козацтва, які попри все випробовування пережили століття утисків та переслідувань, щоб відроджувати українську духовність після семидесятирічного мороку московського атеїзму.
Духовний осередок, якому Час вже намірив більше півтораста років, щоб зберегти надію на відродження української землі через повернення до витоків її сили, попри багато століть намагання їх знищити.
Той, хто пройшов свій шлях відродження до кінця, випивши повну до країв чашу горя та випробовувань разом із своїм народом-творцем.
Найстаріший із збережених білий діамант сакральної архітектури запорізької землі, який вже котре століття береже християнську душу маленького курортного містечка попри всі нищівні буревії витівниці-Історії.
Християнська святиня в місті, яке мало стати головним мусульманським, але так і залишилося назавжди українським.
Витончена унікальна перлина азовського узбережжя, блакитний петриківський розпис якої наче бризки хвиль лагідного моря, що за помахом чарівної палички застигли на її вибілених жарким сонцем стінах.
Духовне серце українського Маріуполя, як матеріальний символ повернення до своїх прадавніх витоків через три століття поневірянь, крові та байдужість, що принесли Приазов’ю московські окупанти.