Новозбудований спадкоємець минулого, який з плином часу сам поступово стає частиною української історії впевнено крокуючи шляхом всіх тих, кого пізніше людство впевненою рукою впише на пожовклі сторінки своїх літописів, а може, за браком останніх, лише рядком електронних реєстрів.
Перероджений з дерева в камінь на згадку про село і його не байдужу громаду, вже давно поглинених ненаситно-урбаністичним містом, західну частину якого вони колись захищали.
Маленька перлина, що ніжно береже в своєму серці один з найцінніших скарбів історії розвитку сучасної медичної науки другої половини ХІХ століття закарбований в тілесній оболонці одного з її видатних основоположників.
Унікальний храм єдності віри і науки, як виключення з правил в якому вони зазвичай ідуть різними, часто-густо протилежними шляхами, що змогли об’єднатися заради збереження пам’яті про великого творця та гуманіста.
Оповитий легендами, як родючою виноградною лозою, діамант українського бароко, який ось вже котре століття надійно охороняє духовні підвалини Поділля на храмовій кручі над Богом, хоч первинні його шати і загубилися десь в коловертені часу.
Білий лебідь, що пливе по хвилях хмар десь між небом і землею, щоб надихати власним прикладом, надією та вірою души українців, являючи дива стійкості та зцілення в безнадійних, здавалось б, випробовуваннях життєвих буревіїв.
Віддзеркалення першого стовпа католицизму на чернівецькій землі, як і його прообраз крихтке та підвладне примхам часу, але по-українськи стійке з неосяжною жагою до життя, що допомагає йому протистояти всім буревіям та злій волі людській.
Вишукана стриманість аскетичного бароко сором’язливо прихована в надрах міської забудови, яку не змогли перевершити всі наступні представники місцевого храмового братства у своїх пишних шатах з безліччю малих і великих архітектурних принад.
Величне серце буковинського православ’я, на мурованих стінах якого два століття Час карбує історію віри, надії та любові крізь смерть, біль та страждання, які випали на долю української землі.
Ренесансна перлина під захистом Мітри, Жезла і Хреста, як ототожнення одвічного нагадування людству при превалювання волі Небесної влади над бажаннями та законами людськими.
Старий та мудрий не за сутністю, а по духу чернечого ордену, для якого був побудований з використанням сучасних технологій і матеріалів майже новітнього часу, але в дусі, від якої сам факт появи відстояв на віки і віки.
Нетлінна краса готичної витонченості з середньовічною патиною аскетизму, яка спонукає прокидатися голос предків в омріяних спогадах, яких не було, та уявних реаліях, які відбувалися не з тобою.
Довгоочікувана виплекана тисячами перлина сакрального зодчества, на яку громада великої Австро-Угорської імперії збирала по крихтах, щоби вірменське серце буковинської столиці не припинило своє биття.
Птах-фенікс, якому після десятиліть забуття вистачило сил відродився в колишньому вигляді, стряхнувши радянський морок з кінчиків пір’їв своїх незримих крил, щоб стати одним з символів нової генерації духовності та просвіти.
Останній штрих для формування олександрівського менонітського осередку, як самостійної адміністративної одиниці в доказ превалювання духовного творення над його матеріальним втіленням на догоду просвіти та науки.
Храм, що пережив час, щоб повернути християнські цінності душам тих, кого сім десятиліть окупаційна московська влада намагалася відвернути з шляху милосердя і добра.
Цегляне обрамлення дружківського релігійного світу щедро подарована громаді тими, кого по праву можна назвати прабатьками сучасного міста, яке з плином часу так і залишило десь в глибині своє слов’янське єство, закладене європейськими комерсантами на зорі епохи українського промислового буму.
Хранитель стародавніх християнських традицій місцевого центру запорізького козацтва, які попри все випробовування пережили століття утисків та переслідувань, щоб відроджувати українську духовність після семидесятирічного мороку московського атеїзму.
Духовний осередок, якому Час вже намірив більше півтораста років, щоб зберегти надію на відродження української землі через повернення до витоків її сили, попри багато століть намагання їх знищити.
Той, хто пройшов свій шлях відродження до кінця, випивши повну до країв чашу горя та випробовувань разом із своїм народом-творцем.