Одна згадка Аттіли, і з‘являється відчуття присутності чи то бога, чи то людини з усіма його пристрастями і диким неприборканою вдачею, слабкостями і вразливим самолюбством. І нехай документальних відомостей про легендарного ватажка гунів залишилося не багато, народний епос зберігає у своїй пам‘яті багато подробиць його життя, його подвигів і, звичайно, як найяскравіший епізод, його смерті.
Тим більше, що німі хранителі його тисячолітніх таємниць знаходяться так близько – простягни руку і торкнешся прохолодної води Тиси або шорсткій поверхні карпатської скелі, зроби крок і наступиш на багно в низинах Дніпра чи камінь степів північного Причорномор‘я.
Але звичайно головною таємницею, яка багато століть вабить і не дає відповіді – це місце упокоїння цього великого ватажка неприборканих кочівників. Адже при детальному описі процедури поховання (три труни (золота, срібна та залізна), укладені одна в одну, поховані у тимчасово осушеному руслі річки, і умертвіння виконавці похоронної церемонії), воно до цих пір офіційно не знайдено, хоча є припущення, що цю таємницю зберігає русло Тиси.
А так хочеться доторкнутися до артефактів, яким вже без малого п‘ятнадцять століть, нехай на мить торкнувшись поглядом, і отримати підтвердження легенди, нехай і однієї з тисяч…