Історія
Довгоочікуваний науково-технічний прогрес нарешті ступив на окуповані Московією східноукраїнські землі разом із скасуванням кріпосного (по суті рабського) права в імперії на початку 1960-х. Тоді-то в аграрній до того країні стали один за одним з’являтися промислові підприємства, які потребували модернізації відсталої інфраструктури для повідомлення з цивілізованим світом. Та й погане постачання північній столиці давало про себе знати.
Саме останнє, а не проблеми виробників, в очах московської влади переважило колосальні витрати на прокладку шляхів. Так що перша, побудована в 1868 – 1870 роках українська залізниця зв’язала Київ з Курськом і одеської Балтою, організувавши пряме постачання сільськогосподарської продукції до Москви.
Звичайно ж для нормалізації функціонування перспективного товарно-пасажирського комунікаційного напрямку потрібна була спеціальна інфраструктура, чільне місце в якій займав залізничний вокзал. У Києві його будівництво за проектом архітектора Вишневського йшло на ряду зі спорудженням першої української гілки і було закінчено якраз до приходу першого поїзда 18 лютого 1870 року.
Перший поїзд Брянськ – Київ зустрічало витончена двоповерхова будівля з жовтої цегли в стилі неоготики на десять метрів коротше новенької пасажирської платформи довженою 144 метра. Причому крім адміністрації тут містилися три зали очікування від самого розкішного для привілейованих осіб до зовсім простого для пасажирів третього класу. Крім того до вокзального комплексу для обслуговування колійного господарства та рухомого складу входили побудовані поруч Головні залізничні майстерні.
Вже через сім років актуальність проекту розширення вокзалу у зв’язку із значним збільшенням пасажиро- та вантажопотоків заявила про себе у всій красі. Тим більше, що цьому передувала велика пожежа, що сильно пошкодила внутрішні приміщення. Про зростання інфраструктурних змін красномовно свідчать ті факти, що вже через п’ять років після запуску повідомлення в Києві було відкрито технічне залізничне училище, а штат майстерень станом на 1885 рік складав понад тисячу осіб.
Наприкінці XIX століття питання модернізації київського вузла стало руба (річний оборот станції склав сімсот тисяч пудів, нові напрямки на Полтаву і Ковель), наслідком чого архітектору Володимиру Олексійовичу Щуко (1878 — 1939), котрий виграв конкурс, було замовлено проект комплексу, який передбачав зведення двох з’єднаних н-образно вокзалів з поділом східного та західного напрямків, розширення залізничних майстерень (чисельністю дві тисячі осіб) та паровозного депо, винос за його територію товарного напрямку.
Не дивлячись на затвердження проекту, до першої підготовчої стадії (будівництво тимчасової одноповерхової будівлі для пасажирів, розбирання колишньої цегельної) його реалізації приступили лише в 1908-ому, що було пов’язано, мабуть, з будівництвом в Києві супутньої інфраструктури в яку входила в тому числі лікарня Південно-Західної дороги. Так що Першу світову війну 1914 – 1918 років київський вокзал зустрів в дерев’яному павільйоні.
Більшовицький переворот 1917-ого і бойові дії на українській землі відклали нагальне питання на два десятиліття. Його рішення лягло вже на плечі радянської влади, причому очікування коштувало того – до реалізації був прийнятий проект в стилі конструктивізму Олександра Матвійовича Вербицького (1875 – 1958), розроблений за участі Павла Федотовича Альошина (1881 – 1861). Причому на момент завершення першої черги будівництва в 1932 році будівля станції Київ-Пасажирський була однією з найбільших споруд подібного типу на території союзу.
Друга світова війна теж не обділила залізничне серце Києва своєю увагою, залишивши свої руйнівні сліди, які усувалися протягом другої половини 1940-х під керівництвом Георгія Домашенко, а в першій половині наступного десятиліття поруч з’явився Приміський вокзал і ціла мережа підземних тунелів, що зв’язала будівлі комплексу воєдино.
Потім в радянський період будуть невеликі архітектурні перебудови щодо вдосконалення прилеглої інфраструктури (навіси над платформами, пішохідна галерея продовжена до 10-ої платформи) та реконструкція вестибюля центральної будівлі.
Однак масштабної реконструкції комплекс Київського залізничного дочекався лише на зорі третього тисячоліття (2001) в незалежній Україні, коли всього за півроку були реконструйовані Центральний вокзал, зведений Південний, облагороджена привокзальна площа і підземні тунелі, розширена і подовжена галерея над шляхами до нової будівлі, освячена церква святого Георгія.
Останньою перлиною в короні залізничного серця столиці, до складу якої нині входять три вокзали, платформи, локомотивне та вагонне депо, Київський електровагоноремонтний завод і перон з десятьма платформами, стала виставка історичного рухомого складу біля Південного відкрита в 2016-му.
Архітектура
Найстаріша і найцікавіша частина станції Київ-Пасажирський Південно-Західної української залізниці – це звичайно ж Центральний вокзал, зведений із залізобетонних конструкцій в стилі конструктивізму з елементами бароко в центральній частині вестибюльної частини, в порівнянні з тридцяти семи метровою домінантою якої крила здаються непомітними. Акцент у вигляді ламаної п’ятикутної зі причілками лінії фронтону та величезних напівеліптичних вікон осі симетрії гармонійно пов’язано з цокольним арками та витягнутими вгору прямокутниками вікон бічних частин.
Будівля Приміських кас – асиметричний прямокутний периметр довжиною 65м з триярусною вежею-надбудовою в південній частині та напівкруглою шестиколонною ротондою входу в метро в північно-східній, головними акцентами якого служать профільований карниз, пілястри доричного ордеру з архівольтами парних аркових прорізів, рослинний орнамент верхнього ярусу з годинником і фриза вежи, а також карниз великого виносу на кронштейнах і одинадцятиколонний портик західного фасаду основного периметру.
Південний вокзал – дитя сучасної архітектури з металу і скла – являє собою п’ятиповерховий будинок з асиметричним розташуванням рядів прямокутних і круглих вікон з чотирма напівколонами по центральному фасаду (північно-східний – дві), що підтримують масивну покрівлю з круглою надбудовою по центру.
Додаткова інформація
Адреса: Україна, Київська обл., м. Київ, пл. Вокзальна, 1.
Як дістатися
Автотранспортом по трасі Е40 (Львів – Дубно – Рівне – Житомир – Київ – Лубни – Полтава – Харків – Ізюм – Слов’янськ – Луганськ), що по Києву проходить вздовж проспекту Перемоги, паралельно якому розташований столичний залізничний вокзал.
Громадським транспортом по залізниці до станції Київ-Пасажирський або іншим, а потім на метро до станції «Вокзальна».