Він подорожував через пів-Європи. Його голосом оголошувалася доля самого Парижа. Завдяки його дзвону сотні тисяч моряків благополучно повернулися на берег… І ще безліч фактів, напівміфічних, напівлегендарних пов’язане з його ім’ям.
Ні, це це зовсім не знаменитий на весь світ політичний діяч або військовий стратег, не видатний магнат або істинний священнослужитель, а всього лише сигнальний дзвін Херсонеської набережної, який надійно зберігає свої таємниці ось уже більше двох століть.
Мабуть саме чаклунство перетворення знаряддя смерті в глас божий породили побожну віру в священність цього творіння рук людських, яке, будучи вже сигнальним маяком, крізь бурі і тумани дарувало чудо знову ступити на грішну землю безлічі моряків України, Греції, Італії, Туреччини … та хіба мало їх – країн, які вдячно отримали в люблячі обійми своїх відважних синів.
А може бути саме завдяки своїй загадковій, повної пригод долі дзвін зобов’язаний підвищеної уваги відвідувачів древнього міста, які день за днем линуть до нього з усіх куточків країни, щоб, стоячи під величезним куполом, загадати заповітне бажання і його голосом донести свої молитви до небес. Але є одна обов’язкова умова – ударяти важким язиком по дзвонових стінах потрібно щосили! Адже чим голосніше дзвін, тим вище летить він у хмари.
І нехай херсонеський сигнальний дзвін офіційно мовчить вже більш ніж півстоліття, але надія на чудо змушує людську руку раз у раз день за днем бити в нього, оголошуючи округу гучним мелодійним дзвоном. І летять чарівні дзвонові трелі на багато-багато морських миль навколо, сягаючи найтемніших глибин Чорного моря і найдальших висот блакитного неба, але тільки якщо рука прохача досить сильна, а справжня віра – глибока.
Так говорять кримські легенди. А правда це чи ні знають лише ті, хто на собі випробував чари голосу колишньої турецької гармати, а нині пам’ятника мертвого міста, де лише крики чайок народжують ілюзію життя, відбиваючись від білих безжиттєвих стін у світлі золота куполів Володимирського собору.