Сьогодні свято того що залишили нам попередні покоління в пам’ять про свої перемоги і поразки, радощі і знегоди, багатство і бідність – пам’яток архітектури, які пам’ятають те, що давно забули нащадки.
Засноване з ініціативи архітекторів та містобудівників в 1995 році це свято мало привернути увагу до проблем архітектурних об’єктів як сучасної споруди, так тої, що налічує не одне тисячоліття, але видно крім вручення урядових премій кращим представникам цієї галузі результату не досягнуло.
Адже про плачевний стан більшості пам’яток архітектури Україні відомо не тільки жителям цієї країни, а й далеко за її межами, а сучасних скло-бетонних «монстрів» і архітектурою то назвати язик якось не повертається.
Ось такий такий виходить невеселе свято «зі сльозами на очах» або свято того, що незабаром стане надбанням лише книжкової історії.