Другий та найшанованіший із всіх дішовший з глибин віків тридцяти братів-богів Спасів, яким люди завдячували за кожен вид врожаю дарованих ними українцям-господарям в поточному сільськогосподарському році. Час царства небесного на землі. Третє після Страсного четверга та Зелених свят гостювання духів пращурів пришестя на землю з Виру. Другі стріни осені, Яблучний, Великий чи Спас на горі.
Головні приготуванням до свята складалися з ретельного збирання «снопу-Раю» чи просто «Спасу», який в’язався з найкращих колосків вийнятих з кожної своєї копи дбайливою рукою ґаздинь, щоб освяченим 6 серпня зберігатися в коморі чи на горищі до Святвечіра, коли господар встановлював його на покутті «на гарний врожай» в наступному році, та випікання святкового короваю з зерна нового врожаю, бо цього дня «сам Бог тісто місить».
Спас на горі здавна в Україні вважається найшанованішим святом серпня місяця (Боженька в раю пригощає душі померлих дітлахів золотими яблучками), і починався він з урочистої ходи до церкви всім сімейством з повними стиглих яблук і груш кошиками, обжинковими віночками, різноколосиними букетами (які розвішані потім по стінах оселі весь рік оберігатиме родину від витівок нечистого), щоб стріти схід сонця у вранішній святковій молитві вдячності небесним покровителям за щедрі фруктові дари та освятити останні задля духовного очищення.
З давніх-давен в Україні існувало повір’я, що до Великого Спаса яблука «нечисті» і їсти їх небезпечно, магічний наврот з них знімається самою лише святою водою і щирою молитвою в церкві 6 серпня, та й свої їстівні якості вони зберігають лише до Водохрещі, а після – споживати їх можна лише сушкою настояною на «живій» воді (залишки свіжих необроблениз яблук віддавалися худобі). При надкушуванні ж першого яблука треба подумки загадати бажання з промовкою: «Душу міцну надумую, душу трудну заклинаю, по Другому Спасу нехай збудеться…».
Бог врожаїв Спас, який приходить на землю «з сівбою, а іде — з жнивою», був єдиним хто мав право «святити» волошки, тому-то цього дня до церкви дівчата та жінки несли на освячення величезні букети цих українських магічних символів чоловічої сили, родючості та потойбічного світу. Разом з ними святили моркву від «жовтяниці» (причому вирвана вона мала бути того ж ранку з заплющеними очима).
У бджолярів мед, зібраний на Великого Спаса вважався особливо цінним, а свічка-тріїця з його воску вважалася найнадійнішим оберегом від злих чар та хвороб. А ще Другий Спас був сигналом селянам для посіву озимки.
З приказок-прикмет на Другі осінні стрини в українському фольклорі збереглися наступні: Спасівка — ластівка, а Петрівка — голодівка; прийшов Спас – тримай кожуха про запас; Спас — всьому час і раду дасть; як минув другий Спас — держи рукавиці прозапас; як прийде Другий спас – комарям урветься бас, а як прийде Пречиста — забере їх нечиста; Первий Спас годину припас, Петр і Павел – два прибавив, Ілля-пророк — три приволок.