Доля деяких творінь рук людських, часом, немов списана зі сторінок пригодницького роману, кожен з розділів якого настільки захоплююч та цікав, що в ньому містяться сотні, іноді тисячі життів.
Так доля дзвону на високому березі Чорного моря серед руїн двохтисячолітнього Херсонесу Таврійського – одне з таких надзвичайних оповідань, де переплелися долі країн і поколінь.
Саме народження дзвону з жерла трофейних турецьких гармат через чотири роки після закінчення російсько-турецької війни 1768 – 1774 років, можливо, напророкувала його подальшу бурхливу долю.
Так спочатку призначений для Таганрозької церкви святого Миколи Чудотворця (покровителя моряків), за наказом всеросійського імператора Олександра І в 1804 році дзвін в числі іншої церковного начиння головного храму моряків вирушає до Севастополя, куди була перенесена з Таганрога головна військова база російського флоту на Чорному морі.
Однак затримаються на чорноморському узбережжі дзвону судилося лише на півстоліття – до Кримської війни 1853 – 1856 років, коли при героїчній обороні міста, у результаті так повністю і не захопленого об’єднаними англо-французько-турецькими військами, захисникам Севастополя довелося тимчасово здати свої позиції на північній стороні бухти.
У результаті дзвін відправився в якості трофея до Франції, де вірою і правдою служив церковним гласом в соборі Паризької Богоматері (Нотр Дам де Парі) аж до свого повернення на батьківщину в 1913 році, за що французький консул Луї Ге був удостоєний ордена Святого Володимира 4-го ступеня.
Однак на цьому пригоди херсонесського дзвону не закінчилися: після повернення розміщений на дзвіниці біля Володимирського собору, він у числі інших був призначений на переплавку новою владою рад, але необхідність узбережжя в Сигнальному дзвоні, врятувала його від загибелі.
Він прослужив вірною дороговказною ниткою моряків серед туманів севастопольського узбережжя аж до 1960 року, а зараз є однією з визначних пам’яток Херсонеса Таврійського.
У результаті дзвін відправився як трофея до Франції, де вірою і правдою служив церковним гласом в соборі Паризької Богоматері (Нотр Дам де Парі) аж до свого повернення на батьківщину в 1913 році, за що французький консул Луї Ге був удостоєний ордена Святого Володимира 4 – го ступеня.
Однак на цьому пригоди херсонеського дзвони не закінчилися: після повернення розміщений на дзвіниці біля Володимирського собору, він у числі інших був призначений на переплавку новою владою рад, але необхідність узбережжя в Сигнальному дзвоні, врятувала його від загибелі.
Він прослужив вірною дороговказною ниткою моряків серед туманів севастопольського узбережжя аж до 1960 року, а зараз є однією з визначних пам’яток Херсонеса Таврійського.