Сіра одноманітність вулиць, чорна земля і небо мутно-білого відтінку – всі принади маріупольської зими. Коли море і небо, зливаючись, пеленою завішують місто, поторпаюче в цій безпросвітній безнадійності.
І, о диво! Сніжне ранок дня проведення щорічного лицарського турніру «Лід та сталь» (26 січня 2013-го) прикрив крижане покривало нічного дощу білим пухнастим пледом, готуючи ристалище мужності і відваги центру спорту та відпочинку «Аляска».
Мороз, багаття, середньовічна музика і прапори, що майорять на вітру. Все готове до початку поєдинку, де перемогу отримає лише найсильніший. Сніг кружляє, замітаючи кордону часів, щоб вирвати з повсякденності туди, де лицарська честь дорожча слова, а прихильний погляд прекрасної дами стоїть власної голови.
Три команди-учасниці історичних маневрів Лід та сталь 2013 : Маріупольський військово-історичний клуб, Клуб бойового фехтування «Іхтияр» та гості з далекого Тернополя «Галицька дружина». Три небайдужих спонсора заходу: Укрексімбанк, Страхове товариство «Іллічівське» і Будинок культури «Молодіжний». І звичайно засніжені простори центру спорту та відпочинку «Аляска», – ось той неповторний коктейль, який зміг подарувати те незабутнє відчуття абсолютного щастя хоч на коротку мить буття.
Перший бій. Сигнал до наступу віддано. І крізь заметіль миготять мечі, сокири, шоломи, кольчуги… Русь повстала проти іновірців – це змагання, коли стінка рухається на стінку (масове битва). Три сходки, за підсумками яких честь рідної матінки-землі допоміг захистити Бог за плечима і сила, дана їм.
Потім битви трійок за перемогу, за мрію отримати титул найсильнішого, за віру в себе, де перше місце отримало тріо «Галицької дружини» під проводом Федора Приступи, друге – Маріупольського військово-історичного клубу на чолі з Антоном Казанцевим, і третє – Клубу бойового фехтування «Іхтияр», очолювана Віктором Бородіним.
І все це під акомпанемент середньовічної музики, сміху, жартів та конкурсів для дітлахів та дорослих на спритність, на силу, на влучність, так що лютий мороз і завірюха не страшна – варто лише скинути верхній одяг, щоб перемогти своїх суперників у віджиманні гирі або в боях на мішках, швидкості штовхання імпровізованих возів і влучності попадання списом в ціль, швидкості бігу…
Описати це не можливо. Це треба відчути, доторкнувшись, хоча б у якості глядача, до митті середньовіччя, що заплуталася в завісі снігу і часу серед льоду та сталі, щоб зберігати потім то незабутнє відчуття свята і веселощів в таємному куточку серця і підсолоджувати найтяжчі хвилини життя.