Саме так, він, блискучий політичний діяч, високоосвічена людина з Вільненським єзуїтським колегіумом, Могилянкою та дванадцятьма мовами за плечима, барон з чеським аристократичним корінням, широко відомий лише як творець першої в світі конституції самостійної єдиної соборної незалежної демократичної держави сучасного зразка, якою мала б стати Україна ще на початку XVIII століття, якби не одвічний ворог-Московія.
Між тим Пилип Орлик разом з кошовим отаманом Гордієнком та кримськими підданими Османської імперії майже звільнив Левоберіжну Україну від московської орди в 1711-ому: йому як обраному за рік до того гетьману присягнули всі запорозькі полки окрім Білоцерковського, підтримка народних мас була просто безпрецедентною і якби не зрада османів, які пішли на угоду з Москвою та Польщею, зараз світ був би геть іншим.
А до того були посади писаря (1698) та генерального писаря в канцелярії Івана Мазепи, а в 1706-ому – і одного із заступників гетьмана. Як навідданіший поплічник того, хто нарешті насмілився протистояти зі зброєю в руках мокшанським окупантам, хоч союзницькі війська і програли ту битву під Полтавою в 1709-ому, він до кінця свого життя залишився вірним клятві на розп’ятті, даній Мазепі «геть від Москви».
Потім були смерть його ідейного вчителя 2 жовтня того ж року, відступ на захід разом з військами шведського короля Карла ХІІ, «Договори і Постановлення Прав і вольностей Війська Запорозького» (перша українська конституція), як наслідок гетьманська булава для Пилипа у віці тридцяти восьми років, і той самий невдалий через зраду татар похід (в 1712-ому Туреччина підписала мирову з Московією, а за два роки – з Річчю Посполитою).
Гетьман після зради 1711-ого відступив з залишками свого війська в три тисячі козаків та чисельною родиною (дружина та шестеро дітей) до Бендер, що тоді знаходилися під турецькою владою, де за три роки перебування у подружжя народилося ще двійко – це був лише початок його тридцятирічних поневірянь. Далі будуть Швеція, Німеччина, Туреччина… І весь цей час він плекав надію на створення широкої антимосковської коаліції, яка б допомогла звільнити Україну, в рамках чого як науковець створив та довів теорію хазарського походження української нації, а тому у волелюбної нації просто не могло бути нічого спільного з одвічним ворогом з мокшанських багнюк (недарма ж навіть через три століття русифікації лексичне співпадіння української мови з російською лише 62%, в той час як з білоруською – 84%, польською – 70%, словацькою – 68%).
Але світ залишився глухим до закликів гетьмана, за що платитимуть величезну ціну вже наступні покоління європейців своїми сльозами та кров’ю, бо саме московська орда стояла біля джерел більшості найкривавіших і найруйнівніших воєн світу всіх прийдешніх століть, і зараз не припиняє цієї практики, знов намагаючись знищити західних сусідів та Україну в тому числі.
Ціна заплачена Орликом за непокору московським тиранам, польській короні та мрії про єдину незалежну Україну коштували нормального життя, яке було зумовлене його високим становищем за правом народження та виборної посади – за волі українського козацтва – після вимушеної еміграції він так і не повернувся на рідну землю і двадцять останніх років не бачився із сім’єю. Туреччина в останні роки відмовила йому в утриманні, тому порушились всі плани на возз’єднання з коханою дружиною, яка на той час жила у польському Станіславові (нині Франківськ).
Скрутне становище сім’ї дійшло в 1741-ому до того, що Анні Орлик прийшлося закладати лихвареві свої вбрання, що викликало у неї лихоманку, а чоловік на чужині так переймався, що почав поступово чахнути. У важкому фінансовому стані йому допомогли шведська резидентура в Османській імперії та французькій посол, що дозволило виїхати ближче до України. Але в Яссах хморий гетьман витримав не довго – 24 травня 1742 року він помер на самоті, на чужині, з повним руйнуванням свої життєвих мрій.