Величественный, гордый, славный господин. Украинская казацкая песня (с переводом)

Варіант А1

Пишний, гордий, славний паничу!
Славний паничу, добрий Іване!
Молод же ти в військо ходити.
Є в нього ненька, ненька рідненька;
Як виправляла, то научала:
«Синку ж мій, синку, синку Іванку!

Ой як підеш молод до війська,
Да не вихвачуйся з-поперед війська,
Не зоставайся да позад війська,
Держися війська все середнього».
А він же неньки да й не послухав:
Скоро на коника впав, половину війська стяв.
Вибив города-Царигорода,
Турського царя зараз ізв’язав.

«Ой коли б я знав, чий син сивим конем грав,
Ой то б я йому посади давав,
Дав йому поля неміряного,
Дав йому бору несходимого,
Дав йому грошшя незчисленного,
Дав йому війська одбираного,
Дав йому лучок і стрілок пучок,
Дав йому стрілку – царівну-дівку».

«Я ж теє поле коп’єм скопаю,
Коп’єм скопаю і стрілками всію,
Я ж тії бори військом поламлю,
Військом поламлю, і огнем попалю,
Я ж тії гроші розумом розщитаю,
Молоду царівну за себе візьму».

Варіанти Б2

Мати сина да родила,
А народивши, [з]годувала,
А згодувавши, в військо послала,
В військо послала, да й научала:
«Ой мій синочку, мій козаченьку!
Як підеш же ти да царю служити,
Да не вихвачуйся з-поперед війська,
Не зоставайся да позад війська:
Що поперед війська да січуть, рубають,
А позаду війська да мечем махають».
Ой син матері да й не послухавсь,
Да й поперед війська да конем виграє,
А позаду війська да мечем махає.
Як загледів його да турецький король:
«Коли б же я знав, чий син конем грав,
То б я за його свою дочку оддав,
Свою дочку оддав, половину царства дав,
Половину царства дав, половину панства дав».
«Я ж твоєї царівни сам не хочу,
Я ж твоє царствечко да коником витопчу,
Я ж твоє панствечко да мечем висічу.
Я з тобою, воєн царю, да на войну пойду,
Да на войну пойду, да на стороженьку!»
Да стеріг я нічку, да стеріг я другу,
А на третю ніч да поймав я звіра,
Поймав я звіра – турського короля,
Да прив’язав його поближче коня,
Да повів же його да пожаречком,
Да пожар ноженьки да поподпікував,
Да кровця слідочки да позаливала.
Ой він же його хорошенько просив:
«Ти ж, пане козаченьку, або мене зотни,
Або мене зотни, або живцем пусти».
«Я ж тебе не зотни, живим не пущу,
Да поведу ж я тебе до свого царя,
Буде ж мені од царя дара,
Од царя дара, од війська слава,
Од війська слава, од панів увага!»

Варіант В3

З суботи на неділю заказали на війну,
Заказали на війну: хто сина має,
А хто не мав, нехай наймає.
Ой дай, боже!
Мала ненька одного синка Іванка
Та й висилала, та й научала:
«Ой ідь, синочку, на ту війночку
Да не вихвачуйся з-поперед війська,
Не зоставайся да позад війська,
А посеред війська тримайся».
А він же неньки да й не послухав:
Да й поперед війська да конем виграє,
Мечем ввиває, військо рубає.
Вийшов проти його да цар турецький:
«Ой чий то синок коником грає,
Мечем ввиває, військо рубає?
Ой коли б я його знав,
То б я за його свою дочку оддав».
«Ой твоя дочка не мені рівня,
Ой мені рівня – сама царівна;
Твоя дочка – погана віра!
Ой дай, боже!»

Варіант Г4

А з поля-поля да туман устає,
Святий вечір!
А з-за того туману Іванко йде.
Да й під’їжджає під Царевгород,
Да й викликає царя з города:
«Турецький царю, вийдь на войну,
Воєватися, муштруватися!»
Як із’їхались, так і вдарились:
Ударив копитами, як грім на небі,
Засяяли саблі, як сонце з хмари;
Під їми коні поприпадали,
Золотії гриви поприлягали.
Турецький цар другим наказав:
«Коли б я знав, чий то син воював,
То б я за його свою дочер оддав,
Свою дочер оддав, царство одписав, -
Половину царства, трейтину щастя!»

ПИШНИЙ, ГОРДИЙ, СЛАВНИЙ ПАНИЧУ.

1 Пісня «Пишний, гордий, славний паничу», варіант А записано П. П. Чубинським в середині XIX ст. в с. Димері, Димерського р-ну, Київської обл. Друкується за зб.: Антонович і Драгоманов, І, стор. 26-27.

Ця пісня, як і попередня, відображає поєдинок українського козака з турецьким царем, але тут уже згадується конкретне місце події – Царигород. Однак про достовірність подій ця згадка, подана в дуже загальному плані, не свідчить. Героїчний образ українського воїна гіперболізований, це зближує його з деякими образами російських билин.

Царигород – місто Константинополь (тепер – Стамбул), столиця Туреччини протягом тривалого часу; в XV-XVII ст. там був світовий невільницький ринок.

2 Пісня «Пишний, гордий, славний паничу», варіант Б записано П. П. Чубинським в середині XIX ст. у с. Плисках, Бахмацького р-ну, Чернігівської обл. Друкується за першою публікацією: Антонович і Драгоманов, І, стор. 25-26.

3 Пісня «Пишний, гордий, славний паничу», варіант В записано П. П. Чубинським в середині XIX ст. Друкується за зб.: Антонович і Драгоманов, І, стор. 27-28.

Пісня становить, по суті, скорочений варіант попереднього твору; сцена поєдинку з ворожим царем і його полонення опущена.

4 Пісня «Пишний, гордий, славний паничу», варіант Г записано у першій половині XIX ст. в Остерському р-ну, Чернігівської обл. Друкується за першою публікацією: Метлинський, стор. 339.

В цій пісні сюжет про поєдинок богатиря з ворожим царем, очевидно, більш давній, ніж в деяких піснях, наведених вище; він не затемнений різними переробками пізніших часів. Про давність сюжету свідчить, між іншим, і відсутність сцени полонення царя – ця сцена в піснях могла з’явитися, очевидно, пізніше, в часи боротьби з східними половецькими нападниками (див. коментар до пісні «Ой в полі, полі, близько дороги»).

Перевод

Вариант А5

Пышный, гордый, славный панич!
Славный панич, добрый Иван!
Молод же ты в войско ходить.
есть у него матушка, матушка родненькая;
Как отправляла, то наставляла:
«Сынок же мой, сынок, сынок Иванко!

Ой как пойдешь молод в войско,
Да не выхваляйся из-перед войска,
Не оставайся да позади войска,
Держись войска все среднего».
А он же матушки да и не послушал:
Скоро на конька вскочил, половину войска посек.
Выбил города-Царьгорода,
Турецкого царя сразу связал.

«Ой если бы я знал, чей сын на сивом коне играл,
Ой то бы я ему владения давал,
Дал ему поля неизмеренного,
Дал ему бора непроходимого,
Дал ему денег неисчислимых,
Дал ему войска отборного,
Дал ему лучок и стрелок пучок,
Дал ему стрелку – царевну-девку».

«Я же то поле копьем вскопаю,
Копьем вскопаю и стрелками усею,
Я же те боры войском поломаю,
Войском поломаю и огнем пожгу,
Я же те деньги разумом рассчитаю,
Молодую царевну за себя возьму».

Вариант Б6

Мать сына да родила,
А родивши, [с]вскормила,
А вскормивши, в войско послала,
В войско послала, да и наставляла:
«Ой мой сыночек, мой казаченька!
Как пойдешь же ты да царю служить,
Да не выхваляйся из-перед войска,
Не оставайся да позади войска:
Что впереди войска да секут, рубят,
А позади войска да мечом машут».
Ой сын матери да и не послушался,
Да и впереди войска да конем играет,
А позади войска да мечом машет.
Как увидел его да турецкий король:
«если бы же я знал, чей сын конем играл,
То бы я за него свою дочь отдал,
Свою дочь отдал, половину царства дал,
Половину царства дал, половину панства дал».
«Я же твоей царевны сам не хочу,
Я же твое царствечко да коньком вытопчу,
Я же твое панствечко да мечом высеку.
Я с тобою, воин царь, да на войну пойду,
Да на войну пойду, да на стороженьку!»
Да сторожил я ночку, да сторожил я другую,
А на третью ночь да поймал я зверя,
Поймал я зверя – турецкого короля,
Да привязал его поближе к коню,
Да повел же его да пожарочком,
Да пожар ноженьки да подпекал,
Да кровушка следочки да позаливала.
Ой он же его хорошенько просил:
«Ты же, пан казаченька, либо меня сруби,
Либо меня сруби, либо живьем пусти».
«Я же тебя не срублю, живым не пущу,
Да поведу же я тебя к своему царю,
Будет же мне от царя дар,
От царя дар, от войска слава,
От войска слава, от панов внимание!»

Вариант В7

С субботы на воскресенье приказали на войну,
Приказали на войну: кто сына имеет,
А кто не имел, пусть нанимает.
Ой дай, боже!
Имела матушка одного сынка Иванка
Да и высылала, да и наставляла:
«Ой иди, сыночек, на ту войночку
Да не выхваляйся из-перед войска,
Не оставайся да позади войска,
А посреди войска держись».
А он же матушки да и не послушал:
Да и впереди войска да конем играет,
Мечом вьет, войско рубит.
Вышел против него да царь турецкий:
«Ой чей то сынок коньком играет,
Мечом вьет, войско рубит?
Ой если бы я его знал,
То бы я за него свою дочь отдал».
«Ой твоя дочь не мне ровня,
Ой мне ровня – сама царевна;
Твоя дочь – поганая вера!
Ой дай, боже!»

Вариант Г8

А с поля-поля да туман встает,
Святой вечер!
А из-за того тумана Иванко идет.
Да и подъезжает под Царевгород,
Да и вызывает царя из города:
«Турецкий царь, выйди на войну,
Воеваться, муштроваться!»
Как съехались, так и ударились:
Ударили копытами, как гром на небе,
Засияли сабли, как солнце из тучи;
Под ними кони припали,
Золотые гривы прилегли.
Турецкий царь другим приказал:
«если бы я знал, чей то сын воевал,
То бы я за него свою дочь отдал,
Свою дочь отдал, царство отписал, -
Половину царства, треть счастья!»

5 Песня «Пышный, гордый, славный панич», вариант А записана П. П. Чубинским в середине XIX в. в с. Дымере, Дымерского р-на, Киевской обл. Печатается по сб.: Антонович и Драгоманов, I, стр. 26–27.

Эта песня, как и предыдущая, отражает поединок украинского казака с турецким царем, но здесь уже упоминается конкретное место действия – Царьгород. Однако о достоверности событий это упоминание, поданное в очень общем плане, не свидетельствует. Героический образ украинского воина гиперболизирован, это сближает его с некоторыми образами русских былин.

Царьгород – город Константинополь (теперь – Стамбул), столица Турции на протяжении длительного времени; в XV–XVII вв. там был мировой невольничий рынок.

6 Песня «Пышный, гордый, славный панич», вариант Б записана П. П. Чубинским в середине XIX в. в с. Плисках, Бахмачского р-на, Черниговской обл. Печатается по первой публикации: Антонович и Драгоманов, I, стр. 25–26.

7 Песня «Пышный, гордый, славный панич», вариант В записана П. П. Чубинским в середине XIX в. Печатается по сб.: Антонович и Драгоманов, I, стр. 27–28.

Песня представляет собой, по сути, сокращенный вариант предыдущего произведения; сцена поединка с вражеским царем и его пленения опущена.

8 Песня «Пышный, гордый, славный панич», вариант Г записана в первой половине XIX в. в Остерском р-не, Черниговской обл. Печатается по первой публикации: Метлинский, стр. 339.

В этой песне сюжет о поединке богатыря с вражеским царем, очевидно, более древний, чем в некоторых песнях, приведенных выше; он не затемнен различными переработками позднейших времен. О древности сюжета свидетельствует, между прочим, и отсутствие сцены пленения царя – эта сцена в песнях могла появиться, очевидно, позднее, во времена борьбы с восточными половецкими нападниками (см. комментарий к песне «Ой в поле, поле, близко дороги»).